15–25 лютого в столиці Німеччини пройшов 68-й Берлінський міжнародний кінофестиваль. "Золотого ведмедя" отримав фільм "Не чіпай мене" румунського режисера Адіни Пінтіліє, 38 років. Головна героїня стрічки 50-річна Лора не терпить дотиків. Однак, незважаючи на цю ваду, намагається налагодити особисте життя.
Про найцікавіші картини Берлінале розповідає кінокритик Лук'ян Галкін, 28 років, головний редактор онлайн-видання Moviegram.
"Транзит",
режисер Крістіан Петцольд, 57 років, Німеччина, Франція
Нацистські війська підступають до столиці Франції. Парижанин Георг тікає до Марселя. Однак у портовому місті дозволяють залишатися лише тим, хто має дозвіл на в'їзд до іншої країни. Для отримання мексиканської візи Георг надає документи загиблого письменника Вейделя. Чекає корабля, спілкується з біженцями. Закохується в Марію Вейдель, яка шукає зниклого чоловіка-письменника.
Фільм знятий за романом німкені Анни Зегерс 1943 року. Режисер переносить дію в наш час, залишаючи ознаки Другої світової. Біля берегів Франції підриваються пасажирські кораблі, раз у раз звучить слово "окупація", на екрані бігають натовпи біженців.
Ми звикли, що міграційна криза – це про азіатів й африканців у Європі. У "Транзиті", навпаки, всі намагаються залишити Старий світ. Режисер стискає в одному просторі дві історичні доби. Вписує у сучасність вирвані з контексту реалії війни. Стрічка з мотивами втрати й очікування межує з магічним реалізмом. Усі герої чогось чекають. І страждають. Георг цитує неопублікований роман померлого письменника. Каже, що пекло – то і є зала очікування.
"Транзит" – недооцінений шедевр цьогорічного Берлінале. Це повільне й тонке кіно, що межує з літературою. Критики порівняли його з романами Еріха Марії Ремарка.
"Острів собак",
режисер Вес Андерсон, 48 років, США
Мер японського Мегасакі обожнює котів і ненавидить собак. За його наказом у місті відловлюють псів. Під приводом загрози собачого грипу відправляють на острів-смітник. Ситуацію не змінюють ні протести зоозахисників, ні вакцина проти хвороби. Зникає пес племінника мера 12-річного Атарі Кобаяші. Хлопець вирушає на його пошуки.
У фільмах Веса Андерсона фантазія змагається з буденністю. Створення повнометражного мультфільму "Острів собак" починалося з ідеї зняти історію про бродячих псів. Потім з'явився образ антигероя – мера. Плакати з його зображенням нагадують Великого брата – персонажа роману Джорджа Орвелла "1984". Він став символом тоталітаризму й урядового контролю над особистістю.
Андерсон має фірмовий стиль – жартує і залишається серйозним водночас. Часто переобтяжує стрічки деталями. "Острів собак" – цілісна історія. Мультфільм про опір слабкого й чесного сильному та брехливому. Найважливіші проблеми – від захисту природи до безпеки життя – завжди останні у списку пріоритетів чиновників.
"Сезон диявола",
режисер Лав Діаз, 59 років, Філіппіни
Кінець 1970-х. Військові наводять жах на жителів сіл у джунглях. Панує атмосфера, в якій сусіди стають ворогами. Молода лікарка Лорена відкриває клініку. Незабаром зникає. Її чоловік – противник диктатури Г'юго Ганівей – хоче з'ясувати правду. Відправляється в село, де пропала Лорена.
Найкоротша стрічка Діаза тривала 3 години 45 хвилин. "Сезон диявола" – 4 години. Режисер називає свою роботу антимюзиклом. Усі співають а капела. Пісні стають основою драматургічного ритму. Відбуваються жорстокі речі, але режисер подає їх метафорично. Це фільм про геноцид цілого народу, а лунають всього два постріли. Арешти, зґвалтування Лав Діаз передає сценами танцю і моторошних пісень. Те, що не показано на екрані, глядач уявляє. Режисер уникає відкритого насилля, але від того стрічка не стає легшою.
"Обличчя", режисер Малгожата Шумовська, 44 роки, Польща
Фільм отримав гран-прі фестивалю. Серед 19 картин основного конкурсу стрічка була найкоротша, найживіша, найдинамічніша і найзліша.
Довговолосий Яцек – перший хлопець на селі, має наречену. Та його родина не задоволена ним. Не підтримують його мрію поїхати на заробітки до Лондона.
Яцека сприймають за дивака, але насправді він вписується в життя громади. Для польської провінції такий герой – типовий, каже режисер. Тамтешні селяни не дуже відрізняються від українських або білоруських. Усе змінюється, коли з Яцеком стається нещасний випадок – калічиться. Йому невдало пересаджують обличчя. Неприємним стає не він сам, а люди з його оточення.
Наші режисери мають що підглянути в Малгожати Шумовської. Вона розповідає історію без пієтету до співвітчизників.
У селі Яцека зводять статую Христа. Має бути більша за ту, що у бразильському Ріо-де-Жанейро. Статуя органічно вплітається в сюжет. Релігійність жителів села умовна, тяжіє до обрядовості. Є смішна сцена екзорцизму, коли герой підіграє священику й родичам. Ті думають, що в нього вселився диявол. Із ксьондзами та постійними сповідями пов'язані найзліші епізоди. Статуя стає головним сатиричним елементом, що майорить на задньому плані. В одному з фінальних епізодів виявляється, що голова Христа повернута не в той бік – не углиб Польщі, а до німецького кордону.
"У проходах",
режисер Томас Стубер, 36 років, Німеччина
27-річний Крістіан втрачає роботу муляра. Влаштовується працювати в гіпермаркет. Опиняється в новому світі – довгі коридори, хаос на касах, у ліфтах. Його бере під опіку Бруно з відділу напоїв. Незабаром Крістіан стає повноправним членом дружнього й веселого колективу.
"У проходах" – історія замкнутого соціуму. Берлінале цього року тяжіє до дослідження особистих мікрокосмосів. Стрічка тонка і прониклива. Дізнаємося щось про життя героїв, але не до кінця. Режисер транслює глядачеві відчуття поступового знайомства. Звикання до правил, якими керується головний герой. Роботу в гіпермаркеті спочатку відчуває як особисту поразку. Натомість отримує повноцінний власний світ. На різдвяні вихідні йде додому й не може дочекатися, коли повернеться на роботу. Повноцінно живе лише там.
"Коли падають дерева" показали у програмі "Панорама"
У програмі "Панорама" Берлінського кінофестивалю показали драму "Коли падають дерева" українки Марисі Нікітюк, 31 рік.
17-річна Лариса з райцентру Лозова на Харківщині живе з бабою, матір'ю та двоюрідною сестрою 5-річною Вітою. Батько помер. Одну з ночей Лариса проводить у лісі в обіймах рекетира Шрама. На ранок усе місто називає її проституткою. Баба зла, не випускає онуку з дому. А Шрам збирається їхати з Лозової.
– На боці пари лише 5-річна Віта. Історію бачимо очима дівчинки, – каже кінокритик 44-річний Ярослав Підгора-Гвяздовський. – Героїня Лариси у віці, коли гормони вирують. Коли кохання стає на перший план і затуляє весь світ. Її протест проти волі старших – звичайна реакція живої людини, яка не хоче померти в їхньому болоті.
У Берлінському фестивалі беруть участь фільми, що піднімають теми притиснення особистості – за національними, сексуальними, релігійними ознаками. Стрічка Марисі Нікітюк підходить. У "Коли падають дерева" закохана дівчина виступає проти псевдонародних традицій, що пішли з СРСР.
У конкурсній програмі "Панорама" переміг американський трилер "Профіль". Розповідає про британську журналістку, яка працює в ІДІЛ під прикриттям.
3 
1
Коментарі