вівторок, 18 вересня 2018 10:55

Російськомовні українці, які пішли воювати, – це те, чого росіяни досі не можуть зрозуміти. Та й деякі українці – теж

Поетична збірка Сергія Жадана "Антена" вийшла в чернівецькому видавництві Meridian Czernowitz. У ній 80 віршів. Написав їх протягом двох років. Розповідає про вісім із них

"Знайомі поховали сина минулої зими"

На малій батьківщині, у Старобільську на Луганщині, розповіли про похорон друга дитинства. З ним не бачилися 20 років. Загинув у Луганську, по той бік фронту. Казали, воював на боці сепаратистів. Його ховали в закритій труні – говорили, що залишився без голови. Для мене це було потрясінням: тебе з людиною поєднують спогади, але вона йде воювати на бік ворога.

У соцмережі вірш викликав нездорову реакцію. У ньому постійно запитую: "За кого ти воював?" Читачі подумали, що звертаюся до солдата української армії. Їм важко уявити, що можна написати про людину з протилежного табору.

Для нас, східняків, війна – це не просто біда країни. Вона триває в наших містах, на наших вулицях. Зачіпає багатьох особисто. Хтось покинув домівку, втратив бізнес. Чиясь сім'я розпалася – через різні політичні погляди.

  Сергій ЖАДАН, 44 роки, письменник. Народився 23 серпня 1974-го в місті Старобільськ на Луганщині. Вивчав українську й німецьку філологію в Харківському педагогічному університеті імені Григорія Сковороди. Викладав на кафедрі української та світової літератури. Захистив дисертацію про український футуризм. Був одним із засновників харківського літературного угрупування ”Червона фіра”. 1993 року випустив першу поетичну збірку ”Рожевий дегенерат”. 1998-го отримав премію літературного об’єднання ”Бу-Ба-Бу” – за найкращий вірш року. З харківським гуртом ”Собаки в космосі” випустив альбоми ”Спортивний клуб армії” та ”Зброя пролетаріату”. 2014-го утворили колектив ”Жадан і Собаки”. Випустили ще два альбоми – ”Бийся за неї” та ”Пси”. Торік створив гурт ”Лінія Маннергейма”. Вийшов його міні-альбом ”Де твоя лінія?” Автор романів ”Депеш мод”, Anarchy in the UKR, ”Месопотамія”, ”Інтернат”. Твори перекладені 16 мовами. 2014-го роман ”Ворошиловград” став книжкою десятиліття, за версією ”Книга року Бі-Бі-Сі”. Попередня поетична збірка ”Тамплієри” вийшла у серпні 2016-го. Перекладає з німецької, білоруської, польської, російської. Живе і працює в Харкові. Тривалий час мешкав у Берліні, Відні, Варшаві. Одружений вдруге. Виховує доньку 6-річну Марію. Від першого шлюбу має сина Івана. На фото: Сергій Жадан стоїть на даху київського Будинку офіцерів. У його приміщенні 14 вересня презентував поетичну збірку ”Антена”
Сергій ЖАДАН, 44 роки, письменник. Народився 23 серпня 1974-го в місті Старобільськ на Луганщині. Вивчав українську й німецьку філологію в Харківському педагогічному університеті імені Григорія Сковороди. Викладав на кафедрі української та світової літератури. Захистив дисертацію про український футуризм. Був одним із засновників харківського літературного угрупування ”Червона фіра”. 1993 року випустив першу поетичну збірку ”Рожевий дегенерат”. 1998-го отримав премію літературного об’єднання ”Бу-Ба-Бу” – за найкращий вірш року. З харківським гуртом ”Собаки в космосі” випустив альбоми ”Спортивний клуб армії” та ”Зброя пролетаріату”. 2014-го утворили колектив ”Жадан і Собаки”. Випустили ще два альбоми – ”Бийся за неї” та ”Пси”. Торік створив гурт ”Лінія Маннергейма”. Вийшов його міні-альбом ”Де твоя лінія?” Автор романів ”Депеш мод”, Anarchy in the UKR, ”Месопотамія”, ”Інтернат”. Твори перекладені 16 мовами. 2014-го роман ”Ворошиловград” став книжкою десятиліття, за версією ”Книга року Бі-Бі-Сі”. Попередня поетична збірка ”Тамплієри” вийшла у серпні 2016-го. Перекладає з німецької, білоруської, польської, російської. Живе і працює в Харкові. Тривалий час мешкав у Берліні, Відні, Варшаві. Одружений вдруге. Виховує доньку 6-річну Марію. Від першого шлюбу має сина Івана. На фото: Сергій Жадан стоїть на даху київського Будинку офіцерів. У його приміщенні 14 вересня презентував поетичну збірку ”Антена”

"Що це стікає кров'ю?"

Торік на Великдень поїхали з батьками по цвинтарях. Зауважив, що на багатьох свіжих могилах – імена батьків моїх друзів, однокласників. Пам'ятав їх молодими, усміхненими. Був вражений, що їх уже нема. Це усвідомлення навчило цінувати час. Вірш дав назву книжці. Образ антени – це метафора посередника між різними світами і реаліями.

"Цілий місяць вони стояли

при цій ріці"

Вірш про річку Сіверський Донець. По ній пролягає лінія фронту біля Щастя, Станиці Луганської. Лівий берег – наш, правий – окупований. Влітку 2014-го українські війська були змушені відступити, але зуміли не пустити ворога далі ріки. Сіверський Донець став зримим рубежем.

Взимку знімали кліп на пісню гурту "Лінія Маннергейма". Запускали безпілотник над річкою і залітали на протилежний берег. Це поруч, метрів 300. А насправді – вже інший світ. Прірва – і духовна, і фізична. Поле всіяне мінами, міст підірвали.

"Танцюй, тесле, доки сонце стоїть"

Написав торік у Нью-Йорку. Півтора місяця були там із гуртом "Собаки в космосі". Режисерка Вірляна Ткач зробила театральну постановку "Тичина, Жадан і Собаки". Показали 12 вистав у мангеттенському театрі LaМaМa. У вірші зафіксував відчуття мегаполісу, міста руху, мігрантів. Це водночас і серце світу, і його артерія, крізь яку проходить величезна кількість доль.

В основу поклав образ теслі Йосипа, який був земним чоловіком Діви Марії і названим батьком Ісуса Христа. Його вважають покровителем Нового Світу. У вірші "Голос її був схожий на траву" описую життя Йосипа з Богородицею з погляду любовного переживання.

"Вулицею проходить жінка"

Героїня вагається: "Треба купити хліба, вдома закінчується. Піти тепер чи вже завтра?"

Це поетичний коментар до роману "Інтернат". У його центрі – мирні жителі Донбасу, як вони намагаються пристосуватися до війни, як вона їх ламає.

У цьому поетичному циклі – 10 побутових історій, умисно написаних прозовою мовою. Дружина не знає, чи міняти замок. Чекає на повернення чоловіка. У магазині, на прилавку біля хліба, – похоронні вінки. З початку війни мені було важливо проговорити історії цих людей. Вони різні – хтось підтримує Україну, хтось її зневажає. Але вони не воюють і залишаються її громадянами. Не закликаю сприймати ворожу позицію. Але вважаю, що її треба знати. Аби розуміти, як далі з цим працювати.

Не знаю, на чиєму боці більшість населення Донбасу. Людей неможливо міряти відсот­ками. Зранку підтримуєш Україну. А в обід у хату прилітає снаряд – і ти перестаєш її любити. А ввечері українські бійці привозять гуманітарну допомогу – і ти знову на її боці.

Побачивши російські танки на своїх вулицях, багато хто згадав, яке в них громадянство в паспорті.

"Три роки ми говоримо про війну"

Вірш про диванну сотню, фейсбучних патріотів. Про людей, які постійно нагадують про війну, сидячи в тилових містах. Схильні всіх звинувачувати у зраді, продажності, недостатній любові до країни. Їм здається, що істерика, накручування – це єдина адекватна поведінка. Але користі від цього – жодної.

"Вони б мали тебе називати сестрою"

Присвятив жінкам-медикам із добровольчого батальйону "Госпітальєри". Він патетичний, але щирий. Це подяка за ризик, на який вони наражаються, рятуючи бійців: "Ти виносиш їх на собі, госпітальєрко, і відбиваєш їхнє життя у їхньої смерті".

Пишу: "Політика – це госпітальєрка, яка накладає бинти на рани. Політика – це далі жити в своїй країні, любити її такою, якою вона є насправді". Зараз письменникам, музикантам закидають надмірну політизованість. Іноді вони цього соромляться. Але тепер політикою є все – навіть те, що пишу вірші українською. Будь-який осмислений жест є політичним. Бо ми перебудовуємо країну, збираємо себе докупи. І поки що незрозуміло, чи існуватимемо як єдина країна.

"Школа міліції. Вересень 14-го"

Їздив із концертами Луганщиною. У школі міліції міста Щастя стояв батальйон "Айдар". Це було після того, як нас вибили з Луганська, після Іловайського котла. З бійцями спілкувалися, читали вірші, співали. Один із них сидів віддалік. Казав: "Я не співак, я вбивця".

Хочу написати роман про перші місяці війни. Хвиля добровольців – це явище, яке потребує копіткого дослідження. Ким були ці люди – за соціальними, національними, мовними ознаками. Російськомовні українці, які пішли воювати, – це те, чого росіяни досі не можуть зрозуміти. Та й деякі українці – теж.

Зараз ви читаєте новину «Російськомовні українці, які пішли воювати, – це те, чого росіяни досі не можуть зрозуміти. Та й деякі українці – теж». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі