Антін Мухарський прогулявся центральною столичною вулицею і провів лабораторну роботу зі жлобології
– Девушки, фотографируемся, – тягне за руки аніматор у костюмі орангутанга на виході з метро "Майдан Незалежності". – Серьезные, да? Ану быстро стали, фотографируемся, – боляче стискає передпліччя.
З Антіном Мухарським зустрічаємося біля стели Незалежності, яку він називає "дєвушкою".
– Мій товариш Влад Задніпровський про нинішній майдан Незалежності сказав геніальну фразу: "Это застывшая в камне музыка Михаила Поплавского". На моїй пам'яті змінилося щонайменше чотири вигляди майдану. Пам'ятаю площу Калініна, пам'ятник Леніну, фонтани. Четверта зміна за мої нетривкі 44 роки означає, що в державі все хєрово. Нема сталої мистецької, ідеологічної традиції. Після кожної зміни влади все руйнують. Хоча дещо саме руйнується, – показує пом'яту стіну пластикового торговельного центру. – Воно ж одноразове.
За чотири зміни майдану Незалежності, який був найменш жлобський?
– Той, що в дитинстві. Я тоді ще слова "жлоб" не знав. Майдан був Майданом під час революції на граніті, коли тут голодували студенти, і 2004 року. Приємно, що нинішній майдан бачив помаранчеву революцію. Але вони вже на нього посягають. Поставили сцену "Танцюють всі" – шоу ведуть московські вєдущіє. Це великодержавне проросійське жлобство. Україна досі не виплекала поваги до професіоналів. Усім керують дилетанти. Так сталося за нашої спільної мовчазної згоди. Цьому єдина рада – робити свій навколишній простір професійнішим, чистішим, радіснішим.
Українцям нав'язують думку, що все хєрово: "Украина вообще не страна, ее придумали або евреи, або австроугорці. Ви – недолюди". Мандруючи світом, бачу, що в нас насправді все охєрєнно. У США – просто карцер. Ходиш під постійним наглядом, до тебе підходять, перевіряють документи. На кожному кроці камери, вибухівку шукають, собаки. Дуже люте середовище. Там кожен є емігрантом. Коли чує погану англійську, намагається тебе щучити: "Ты дебил, я тут приехал, уже освоил язык". Агресія від усіх.
Спускаємося сходами, розглядаючи будинки через дорогу.
– У нас усе будують, як МАФи (Малі архітектурні форми. – "Країна"). Це, по суті, великі МАФи – що оце стоїть на Хрещатику у вигляді паруса. Це архітектура ларьків, покритих туалетною плиткою. Такий пафос "Гей, Україна-мати, розверне крила свої та як злетить у небо. Гей, браття-українці, нумо! Згинуть наші воріженьки". Якось вони, сука, мусять самі зникнути кудись. Українці – вороги самі собі. Це якась карма, вузол Гордіїв. Самі себе ви…буть, самі себе на…буть, відпи…ять, самі в гроб ляжуть і закопають. Треба бути експансивним, щоб розірвати це коло. Ми замкнені на собі. Хутір, який думає, що він – модель світу, а від Трипілля пішла вся нах…й європейська цивілізація. Глобалістичний Захід і шовіністична Росія – два полюси, між якими опинилася Україна.
Який із них переважає на Майдані?
– Ця дєвушка – прикордонний стовп між Європою і Азією. Саме тут пролягає межа. Начебто європейська – корінфська колона, барокові підмурівки. Оця вишиваночка, поза пафосна – вже слов'янсько-азіатські моменти. Руки розвела, як Христос у Ріо. Сполучає в собі абсолютно все – Грецію, бароко, тоталітаризм. Але як вдало в голові митця все поскладалося – запропонував насправді модель України. Жлобська історія, що порушує всі закони й канони.
Підходимо до каруселі поблизу Пасажу. Повз нас їде трактор.
– Трактор по Майдану вдень – нічого страшного. Тут усе ще досить пристойно: у Нью-Йорку чи Парижі брудніше. Великий потік людей. Навпроти Київадміністрація, вона мусить усе це прибирати. Більш-менш справляються. Якісь подоби урн є. От карусель тут – природно.
Це символ виборчих технологій?
– Це якраз символ Євросоюзу. Такі каруселі є на площах у Швейцарії, Голландії, Бельгії, – підходить до стовпа з прикутим скелетом. – "Лохвица – Гадяч. Лабиринт призраков, кунсткамера", – читає на вказівнику. – Яка красива історія: по-русски написано.
– Быстренько, заходим! – хрипло гукає коротко стрижена жінка біля реклами.
– Бачите, яка агресія. Ця людина вихована русскими шансонами і серіалами: "Ану, бистро, мєнти, построїлись, бл…дь". Якби ви українською мовою запрошували, прийшли б.
– Пан, заходьте до нас, у нас дуже добре, файно. Прийдете?
– На зворотному шляху прийдем.
– Ні! Вже заходьте!
– Агресія, бачите.
– Агрессия – страшне. Так у меня ж информация какая, – усміхається жінка. Двох нижніх передніх зубів не має. – Та зайдите – поржете, поорете, настроение подымете. Разве это катування? На катування можете не ходить. Там три зала в нас.
– На катування можемо не ходити, – тихо повторює Антін. Минаємо зелену будку "Туалет платный". – Нормально, шо він тут стоїть.
– Але ж зачинено.
– Жлобства в побутовому плані стає менше.
Паркуватися на тротуарах – жлобство?
– Заїхати на газон – оце жлобство. А запаркуватися на тротуар, залишивши прохід пішоходам – вимушена дія. Київ не витримує вимог мегаполіса. Якби були паркінги, цього б не робили. Власники автомобілів середнього класу з радістю відгукуються на європейські пропозиції. Заплатить 10 гривень – але запаркується нормально. Це більше державні жлоби, які їздять у "кубіках", – їм на все насрати. Жлоб – це байдужість до всього, що не належить до сфери його особистих інтересів.
Оця машина автоінспекції, що перекрила тротуар, – хєр його знає, може, й нормально, – обходить авто і усміхаючись прямує до автомата "Газированная вода".
– От, будь ласка, – відроджений совок. Є ж закон, що всі комерційні написи мусять бути українською. "Лимонад, ситро, пейте только здесь" – це ностальгія за газіровкою по 3 копійки. Вовк із "Ну, погоди!" – російська відповідь Міккі-Маусу.
Міккі-Маус там бігає, – показує в бік Майдану. – А тут зайняв Вовк свою позицію. Цей автомат – геополітичний символ.
Але його раніше не було. Чому минули 22 роки, і зараз ставлять такі автомати?
– Бо неосовок відроджується. Є бажання Російської імперії постати в межах колишнього Радянського Союзу. Тому нам знову нав'язують цю ідеологію, що в совкє було всьо харашо – ковбаса по 2,20, горілка по 3,62. Але Білорусь трубу продала, КГБ процвітає, усе під контролем. У Росії теж повна задниця. Сепаратизм росте, Татарстан хоче відділятися, Чечня – взагалі міна сповільненої дії. Якось воно так бабахне. Це останні подихи великої імперії, що насправді вмерла 1991-го. Її зараз штучно накачують газом, грошима. Вже померла, а до неї прив'язали трубки, вона, як зомбі, ще ходить. Усі дивляться: може, вона жива? Але від неї вже тхне.
То неосовок, а це – українська анархія, – підходимо до сувенірного кіоска. – Хаос повний. Це Ukraine, made in China.
Хто у вас виробляє футболки? – питаємо у продавщиці.
– Україна.
– А в якому місті?
– Зайдіть на сайт і подивіться.
– СРСР футболочка є, – Антін розглядає барвисті матрьошки й магніти. – Це невеличкий зріз того, що відбувається в Україні. Своєї продукції випускаємо дуже мало. Але так в усьому світі. У Лондоні теж купуєш чашку England, made in China. Живемо в час підробок. Інколи закрадається думка, що Україна є державою-підробкою.
Але є й позитивна тенденція – Київ на моїх очах серйозно зукраїнізувався. Я – корінний киянин і вперше українську почув у 12 років. Перейшов свідомо. Для мене українська мова – як маркування. Це небажання належати до євразійської парадигми.
Жлобів за зовнішністю вирізнити можна?
– Не хочу образити повних, але необмежування себе у жратві й питві є ознакою свинства. Етика самообмеження – риса, притаманна людині. У 18 років я був фарцівником – отам ми фарцювали, – показує через дорогу. – Ми розуміли, як за радянських часів має красиво виглядати людина – джинси Levi's, кросовочки Nike, фірмова маєчка. На відміну від совкових жлобів, які одягались на фабриці "Киянка". Зараз я абсолютно не звертаю увагу, в що вдягнений, – дивиться на свою футболку з принтом народної ікони і масивні гріндерси з черепами. – Майже не звертаю. Краще хай стиль буде всередині людини. Вчора з Миколою Вереснем говорили, як неестетично на весіллях виглядають чоловіки. Скоцюбляться у костюмах задублих, з вибанькуватими очима, стрижечки ці, туфлі. Чоловік мусить думати не про зовнішній вигляд, а про внутрішній лад. Вирішувати якісь геополітичні проблеми, битися з демонами, драконами, Януковичем, а не думати, бл…дь, який мені сьогодні, сука, вдягнуть.
Чому на головній вулиці немає цікавих ресторанів?
– Хрещатиком вештаються переважно неплатоспроможні. Хрещатик – вулиця фаст-фудів. Тут усе для натовпу. Мережа ресторанів не може бути, тоді це фаст-фуд. Ресторан – то індивідуальний підхід до кожного. Розквіт ресторанного бізнесу в Києві був на початку 2000-х,
коли їх відкривали натхненні люди з грошима. Господар виходив до гостей, радив, що поїсти. Зараз там працюють наймані топ-менеджери. У київських ресторанах зник шарм індивідуальності.
А як вам величезні банери на будинках? – реклама косметичної фірми затуляє весь фасад споруди поряд із ЦУМом.
– Банери на фасадах будинків, що розвалюються, прикривають неспроможність влади вирішити проблему. Знайти гроші на реставрацію або інвестора. Хоча ще років 15 тому жлобства на Хрещатику було значно більше. Зараз кияни вилюднюються. Проходять культурні акції, – як у "Мистецькому Арсеналі", фестиваль "Країна мрій". Живуть заможніше, починають цікавитися не лише виживанням, а ще й культурою. Ми на правильному шляху. Повільно? Любимая, я хочу ребенка. Через девять месяцев? Я уже хочу с пацаном на рыбалку пойти.
Постійно протестувати – це природно? – дивимося через дорогу на намети з плакатами "Юлі – волю!"
– Так, українцем може себе вважати винятково той, хто проти чогось протестує. Завданням України є розвалити Російську імперію, а потім узятися за Америку. Сприяти всім сепаратистським рухам, що мають на меті визволення з тоталітарних середовищ. Відділення Шотландії від Великої Британії, свободу баскським сепаратистам та американським індіанцям, Каталонії, Північній Ірландії.
Чому українці 2004-го вийшли на Майдан?
– Україна наче спить, усі займаються своїми справами. Але на кухнях точаться бесіди, що набридло жити у совку, яким керують бандюки. 2015-го те саме буде. Знову побачите Майдан. Майданні настрої вже в суспільстві визріли. Врадіївка – це прищики сифілітичні. Організм хворий, по ньому ходить інфекція. Вона потроху язвочками вилазить. 2015 року – температура 42,5, смерть пацієнта від корупції й народного гніву буде забезпечена.
Вихід Тимошенко, на жаль, кардинально не змінить нічого. Це так само олігархічний капітал, що бореться за владу з метою самозбагачення.
Далі бачу два основні варіанти розвитку України. Перший – розділення на федеративні округи, щонайменше чотири. Це Наддніпрянська Україна, Галицька, Південь і Схід. Київ матиме окремий статус як столиця. Другий – коли держава при зміні влади почне відстоювати україноцентричну модель. Тоді, можливо, Україна збереже територіальну цілісність – і наблизить смерть Російської імперії.
Якщо всі говоритимуть українською від Сяну до Дону, дороги хороші будуть?
– Це перше завдання. Ми запи..ділися, хто який бляха-муха патріот, а доріг нормальних немає. Замість того, щоб прибрати у себе в під'їзді і вкрутити лампочку, одягаємо лєнточки і йдемо на мітінг, бл…дь. Турають із роботи через непрофесіоналізм; "Всьо
ху…ово в етом государствє! Всє підераси и гандони! Мене нікто нє понімаєт". Не розуміють через твої лінощі. Тоді єдиним прихистком дебілів, гандонів і підерасів стає ходити на мітинги й кричати "За Україну, бля…!" Хтось мусить прийти і підтерти мені сраку, налити горілки, дати сала і гречки. За вільну Україну! Нє, ні..уя, за Радянський Союз!
Матюки – це жлобство?
– Залежить від контексту. З одного боку, жлобство, а з іншого – намагання підкреслити градус нашої культурологічної бесіди. Матюк – як 60-градусна самогонка, дуже енергетично сильна річ. На українську перекласти не можна. Це татаро-монгольська традиція, яка на цій землі вже існує тисячоліття. Навіть козаки писали листа турецькому султану тими словами. Давайте не будемо забирати матюки з української мови.
Протискаємося крізь натовп навколо вуличних музикантів.
Чому вони грають російський рок, а не "Океан Ельзи"?
– Це вибір народу. Було б цікаво поставити експеримент – одні грають Цоя, інші "Братів Гадюкіних" – кому більше грошей насиплять. Українці не хочуть платити за українське. До нас звертається купа фестивалів із проханням виступити з Орестом Лютим. Маємо фестивальну ціну – невеличку, покриває витрати на час, роботу музикантів. Вони кажуть: "А безплатно? Ми ж всі робимо одну велику справу – підтримуємо Україну". Українською ідеєю у нас займаються багато дилетантів. Треба, щоб художня самодіяльність перейшла в іншу якість – професійних українолюбів, які робитимуть це за гроші. А в нас хочуть українську книжку купувати за 3 копійки.
Яку оцінку отримує Хрещатик?
– Тверду четвірочку. Усе йде своїм ходом. Поєднання сталінізму з рагулізмом. Такі ж
кіоски тут стояли за мого дитинства. Це вже новодєли, але вони зберегли троянди й виноград. Неоампір сполучається з шикарними ларьочками Street Kebab.
Четвірка – за потенціал?
– Ми зараз переживаємо найкращі часи. Після 2015-го буде гірше. Нам треба навчитися насолоджуватися життям, як це роблять французи, італійці. Не пити пиво з думками "Як зберегти Україну, сука?". А сісти – водочка, пиво, в цей момент Україна – незалежна, вітер віє. "Ну давайте, за Україну". Завдання українців – не вмирати за Україну, а жити за неї.
7 
1
Коментарі
1