- Бачу, як інші цілуються й ходять в обнімку. А мені душа болить. Заздрю їм, - розказує при зустрічі подруга Катя. Їй 26 років. Кидає "бичка" від цигарки в паперовий стаканчик із лате.

Ми знайомі три роки. Вона працює культурологом - яскрава, сучасна, але невезуча в коханні.

- Доки сиділа за книжками й конспектами, всі подруги повиходили заміж, - каже і витирає сльози разом із тушшю, що потекла. - Зараз у кожної по дитині, у декого вже двоє. Чоловік із квартирою, а то й машина. А в мене, зашибісь - свобода!

Пригощаю її своєю улюбленою шоколадкою з горіхами, щоб втішити.

- Ти ж знаєш - я люблю ковбасу, - говорить.

З хвилину триває пауза. Бачу, Катя вагається. Врешті вирішує сказати:

- Завела двох коханців. Для серйозних стосунків не підходить жоден. Але хоча б не відчуваю себе покинутою. Якщо так і не повезе, то знаю, що робити. Домовилися з другом-геєм завести спільну дитину, якщо не знайдемо пари до 30.

Йдемо разом, бо живемо в Києві на одній вулиці.

- Да пошла ты вместе со своем гребаным дебилом! Проваливай из моей квартиры, стерва! - доноситься крик із вікна багатоповерхівки при дорозі.

- Ненавижу - тупой кобель! - лунає у відповідь.

За хвилину з під'їзду вибігає молода жінка з хлопчиком до трьох років на руках. Зникає за рогом.

- Зашибісь! - запалює цигарку Катя. - Слава Богу, що я сама.

×