– Сонечко, відійди від дяді, – у столичному супермаркеті на вулиці Єреванській через алергію чхаю в серветку. Вся черга біля каси відходить на два кроки. Мати з дівчинкою років 10 навіть не дивляться в мій бік. Чоловік із довгою чорною бородою й двома пакетами наїдків затамував подих. Всунув горбатого носа в комір куртки – тяжко підсопує. А 20-річна дівчина переді мною перекладає продукти з рухомої стрічки назад у кошик і переходить на іншу касу.
Дорогою додому зустрічаю сусідку Віту. Поки її 13-річний бультер'єр Вітольд мітить кожне друге дерево, розказує мені про романтичну подорож.
– З моїм Сірьожкою устроїли собі ще один медовий місяць. Оце тільки вчора приїхали. Півтора тижня мандрували Європою. Спочатку Італія, потім Франція, Чехія. Черг немає – всюди порожньо.
– А як же коронавірус? – питаю. – Оголосили карантин, люди не виходять із дому. Масово скасовують відрядження й відпустки.
– Що там з нами буде? Ми Чорнобиль пережили! – відповідає Віта. – От скажи, коли ще я зі своєю зарплатою секретарки зможу побачити світ? Коли? Вмру, як то кажуть, і без Парижа. А тут Бог послав путьовки за півціни. Їдь, куди хочеш. Халява!
– А як же робота?
– Ай, таке, – відмахується Віта. – Відправили в неоплачувану відпустку. Кажуть, можеш не вертатися
2 
1
Комментарии