Марія

Трапляються в житті звичайні збіги, які призначені ніби для розваги. А бувають і такі, що змушують серйозно замислитись. Утім, найбільш моторошні й містичні з них заводять іноді в ступор. Їх особливість у тому, що ніяк не розібрати, чому вони служать і що означають.

Був я проїздом у батьків. Вироблена роками звичка читати нагромаджену за останні місяці пресу й цього разу спрацювала.

Я розгорнув газету якраз на сторінці, де була стаття про відому фотографію з мертвими дітьми. Там був докладно описаний клінічний випадок із царини психопатології, коли божевільна мати-циганка у далеких 1920-х повісила на дереві всіх своїх п'ятьох дітей. Із цією світлиною потім десятиліттями носилися, як із писаною торбою, всі, кому хотілося цих нещасних дітей записати в жертви оунівців.

Доходжу я до кінця статті, де з документальною достовірністю подається прізвище божевільної циганки та її зображення. З обличчя не видно ні одержимості, ні жорстокості. Прізвище — Марія Долінська. З цим нелегким багажем я й заснув.

Божевільна мати повісила на дереві всіх своїх п'ятьох дітей

Прокинувшись, вирушив у дорогу, як я її називаю, "із дому додому". Але дорогою вирішив зазирнути до банку — поміняти гроші на гроші. Став у чергу і чекаю. Поряд операціоніст веде звичну банківську розмову з хлопчиною, який вирішив переоформити свою платіжну картку. Вони обмінюються формальностями, а я собі слухаю. Аж раптом операціоніст запитує хлопця:

— Як ім'я та прізвище вашої мами?

У цей момент, коли час скорочується до якихось часток секунди, в моїй голові ні сіло ні впало прострелило: "Марія Долінська".

А хлопець бере й відповідає, як по написаному:

— Марія Долінська.

Можна скільки завгодно описувати страх упереміш із захватом, ніби доторкнувся до чогось забороненого. Можна вважати це гримасою долі. Знати б тільки, навіщо ця гримаса була потрібна саме мені того мрячного дня цієї найсухішої в моєму житті осені, яка щойно стала зимою.