Як викрадення мощей святого Миколая стало великим християнським святом

Як так сталося, що викрадення святих мощей не називають крадіжкою. Та яким чином місто, де опинилися мощі святого Миколая - пов'язане з Вінничиною?

XI сторіччя. Візантійська імперія переживала важкий період: турки спустошували її володіння в Малій Азії, знищуючи святі храми, мощі, ікони та книги. Ширились чутки, що мусульмани посягають і на мощі святителя Миколая, які перебували в місті Міри Лікійські, особливо побоювались за них християни Італії, серед яких було багато греків. Мешканці міста Барі постановили забрати мощі святого Миколая, але цього хотіла й Венеція, таким чином, 1087 року барські і венеціанські купці відбули до Антіохії для торгівлі, сподіваючись на зворотньому шляху заїхати за святими мощами.

Мешканці Барі все ж випередили венеціанців і першими прибули в Міри, до храму святителя Миколая. Ченці, нічого не підозрюючи, показали їм місце, під яким була гробниця святого. Один чернець розповів про недавнє явлення святителя Миколая якомусь старцеві і про те, що святий наказував дбайливіше берегти його мощі. Це заохотило мешканців Барі, які побачили в цьому явленні побажання самого святого, вони запропонували ченцям викуп - 300 золотих монет. Охоронці відмовились від грошей і зібралися сповістити місцевих мешканців, але прибульці зв'язали їх, поставили коло дверей своїх сторожів і розбили кришку саркофага, який був наповнений запашним єлеєм. Через відсутність спеціального ковчега, пресвітер-італієць загорнув мощі у верхній одяг і переніс на корабель, звільнені ж ченці повідомили місту сумну звістку про викрадення іноземцями мощей чудотворця. Городяни зібрались на березі, але було вже пізно.

Кораблі повернулись у Барі й мощі святителя Миколая урочисто внесли до церкви святого Стефана поблизу моря, торжество супроводжувалось численними чудотворіннями та зціленнями хворих. Через рік збудували церкву в ім'я святителя Миколая, куди й були перенесені мощі, ця велика світла базиліка й сьогодні залишається окрасою не тільки міста Барі, а й усієї південної Італії.

Спочатку свято перенесення мощей святителя Миколая відзначалось тільки мешканцями Барі, а в інших країнах християнського Сходу і Заходу не мало поширення. Грецька Церква, зокрема, не святкувала цей день і не святкує досі, бо втрата мощей святителя стала для неї сумною подією. Що це було насправді - перенесення мощей чи викрадення? Дискусія триває і досі: загроза осквернення мощей святителя була очевидною. Але й задуми барійських купців були в достатній мірі меркантильними - така святиня неминуче залучила б до їхнього міста і нових паломників, і новий капітал. В майбутньому так і сталось: сьогодні Барі славиться як один із найвідоміших паломницько-туристичних центрів Італії, а переважну більшість паломників складають православні віряни Східної Європи.

Були ще мирні довоєнні часи - початок березня 2018 року, разом із моїм другом і лікарем Андрієм Мусієнком та його дружиною Тетяною ми помандрували в Барі. Приморське місто охопило нас теплими обіймами: з перших хвилин перебування тут й до самого від'їзду нас не покидало відчуття присутності самого Миколая. По дорозі до базиліки ми зустрічали виключно привітних і усміхнених людей, які також показували шлях до святого, у самому ж храмі панували благоговійна тиша і спокій.

Саркофаг з мощами стоїть у самому центрі підземної крипти, вона відгороджена високими залізними ґратами. Через ґрати я торкнувся до мармурового підніжжя саркофагу і попрохав у святого Миколая миру і благословення для себе, для України й усіх, хто просив помолитись. Базиліка святителя Миколая гріла душу і не хотіла відпускати далі. Роздивляючись численні скульптури, ікони і вітражі, Андрій несподівано почав махати руками в наш бік, вказуючи на скромний надгробок:

- Погляньте, це ж могила польської королеви італійського походження Бони Сфорци, іменем якої ще й досі називається гора з фортецею в Кременці поблизу Почаєва! - І переповів історію дружини польського короля Сиґізмунда I Старого Бони Сфорци, за походженням - герцогині Міланської і Неаполітанської принцеси.

Дитячі роки Бони пройшли в Барі на березі Адріатичного моря, вона славилась умінням вирішувати свої справи через хабарі та підкупи, поряд із жіночою красою вирізнялась також і чоловічою рішучістю. Ще за життя перестарілого короля Бона фактично керувала польською державою, володіючи кількома містами в Україні: місто Рів на території сучасної Вінницької області на спогад про своє місто Барі вона перейменувала - тепер ми його знаємо як місто Бар. А у Кременці, який також перейшов у власність до королеви, на високій горі досі можна оглянути руїни фортеці Бони, про яку ходить багато моторошних і фантастичних легенд. Андрій не знав достеменно, наскільки правдиві ці казки про Бону, але ми з Тетяною подивувались із колізій історичного колеса та подякували Андрію за такий несподіваний екскурс у базиліці святого Миколая.