Всіх устрицями не нагодуєш. Чому ми хейтимо власну культуру

Своя повноцінна поп-культура - це те, чого нам завжди дуже бракувало. Але як тільки зʼявляється якийсь український контент, завжди знайдуться ті, хто кричатиме "фу"

Вже тиждень ми бідкаємося про цей російський серіал, що його дивляться наші підлітки, і ниємо, що контенту для них українські виробники майже не пропонують.

Разом із тим натрапляю на допис, в якому автор іронізує, що на доволі популярному ютуб-каналі зробили програмку про Стуса з усякими блогерами. Там ще у них про Куїнджі недавно було - з Васею Байдаком та Сашою Заріцькою.

Мовляв, якісь непонятні люди без експертизи зібралися і обговорюють тут українського письменника. А ше там є Лєна Кравець, якій раніше було по*уй на українських письменників.

Я не симпатизую Олені Кравець, якщо чесно. Але в програмі були й інші люди. Якщо так, то мільйонам українців було по*уй і на письменників, і на мову, і на культуру, і на війну. Напевне, потрібно, щоб вони просто заткнулися, не відсвічували і до кінця життя несли свій хрест спокути.

А взагалі я, як людина, яка роками вивчає наше культурне поле, скажу наступне. У нас постійно була ця тема - зневага до масового, популярного контенту з боку "еліт", серйозних людей. Коли є контент, в якому автори і не збираються бути академічними дослідниками, а висловлюють свої думки та емоції. Власне, на цьому ютуб-каналі "Точка збору" навіть такий дисклеймер є.

І навіть доволі грунтовні, але лайтові у подачі формати теж гівняються. Не повірите, але Віталіка Гордієнка і його чудовий "Загін кіноманів" теж критикували ти критикують. Мовляв, недостатньо серйозно. Що це у нього за заголовки, шо за хайп, шо за чергові списки. Списки - це взагалі фу.

Моя подружка описала це так: бажання нагодувати усіх устрицями.

І мої спостереження мені кажуть, що це дуже кепська історія. Бо у нас до великої війни фактично такого контенту майже не було. І росіяни з радістю цю нішу заповнювали. Тому дівчата в інсті викладали фотки в купальнику і підписували це цитатами з віршів Цвєтаєвої. Така була тенденція.

А зараз ці дівчата викладають цитати з Жадана. І його за це критикують - скотився на попсу. Своя повноцінна поп-культура - це те, чого нам завжди дуже бракувало. Ще з совкових часів. Майже усі популярні пісні того часу - російські. Кого назве старше покоління з відомих виконавців? Авжеж Пугачову, Леонтьєва. Чи що там ще?

Кіно - те саме. Які цитати ми впізнаємо, які сюжетні лінії та імена персонажів відомі повсюдно? Чому усі зрозуміють, що за Людмила Прокофʼєвна чи Шурік? З українського у такому статусі є хіба "За двома зайцями".

Люди, які знаходилися у маленькій бульбашці, здається, ніколи не розуміли цієї біди. Коли будь-яка українська інстадівчинка може легко процитувати "щось із Цвєтаєвої" і поняття не має, хто така Теліга. І тут ми додамо ще й дурну ідеалізацію, яка завжди робила наших митців прісними, правильними та не цікавими.

Тому шановні друзі, якщо про наших визначних людей говоритимуть лише дослідники - це не створить повноцінного ринку та пропозиції. Повноцінний ринок будь-чого повинен бути різноманітним, давати різні пропозиції різним аудиторіям. І, слава богу, він у нас почав формуватися, а важливі теми - обговорюватися. Зокрема і тими, хто два роки тому був до них байдужим. Якщо вас не радують такі трансформації, то прям не знаю.

Оригінал