Це все гени. Чи може зайва вага бути спадковою?

Немає одного конкретного гена, який вирішує, бути людині повною чи худою. Тут замішані гени, які зумовлюють наше бажання рухатись, апетит, тягу до калорійної їжі

Саме в цей момент, коли ви читаєте ці рядки, на Землі сплять, їдять, кашляють, хроплять, бігають, чистять зуби, сміються, плачуть, регочуть, піднімають гантелі, скачуть зі скакалкою і ще бог знає що витворяють 8 млрд людей. Згідно зі статистикою, кожен восьмий з них з ожирінням. Здавалося б, не так вже й багато. Уяви велику традиційну сімʼю: батя, матя, баба з дідом, троє спиногризів і сестра баті, яку ніхто не бере заміж. Всі стрункі, тільки дідо повний. Не така вже й поширена проблема.

Але нашу статистику розмиває 800 тис. землян, які ще досі, на жаль, голодують і апріорі не можуть мати зайвої ваги. Якщо ми рандомно тицьнемо пальцем в трьох безшерстих приматів розвиненого суспільства, то скоріш за все один буде стрункий, інший із зайвою вагою, а третій з ожирінням. А це вже пандемія.

Але якщо ми подамося на тихоокеанські острови, то з подивом зауважимо, що практично все корінне населення має зайві кілограми.

Чи замішані в цьому неподобстві гени? Емм…

Якщо глянути на статистику, то поширеність ожиріння почала стрімко зростати починаючи десь з 1980 року. Еволюція – стара, неповоротка, повільна шкапа. Два покоління – це вкрай мало для того, щоб назбиралась певна кількість "виграшних" мутацій в генах. Отже, змінились нe гени, a щось інше.

З'явилася неймовірно смачна, калорійна їжа, яку хочеться пхати до рота ще і ще, а потім ще, і ще раз ще. І відпала потреба ворушити тілом. Нас матінка природа до цього не готувала, нас дресирували до протилежного. Мільйони років нестачі їжі добре навчили наші тіла боротись за енергію: бачиш калорії – жери; можеш полежати – лежи й не рухайся, бережи калорії. Тож гени не змінились, вони нам просто не підходять... або світ, який ми створили, не підходить нашим генам.

Але вернімося до повних тихоокеанців. Як ви знаєте зі шкільної парти, європейці – люд пробивний. Вони відкривали континенти, позначали їх на своїх картах світу, заселяли і "наводили порядки". Австралію і дрібні цятки островів довкола неї ця доля не оминула. На тихоокеанських островах, крім корінних жителів, зараз проживає багато європейців. Вони їдять схожу їжу, мають подібну рухову активність, але імовірність набути ожиріння в них в 11 разів нижча. Що це, як не генетика? Так, це безумовно генетика.

Для того, щоб зрозуміти, чому корінне населення тихоокеанських островів порівняно з європейцями таке схильне до повноти, нам треба перенестись на десятки тисяч років назад, в минуле. Ми з вами мавпи. Прямоходячі, безшерсті, мислячі, винахідливі, але мавпи. Як окремий вид ми сформувались всього лиш 200 тис. років тому. Наша хата – Африка, наш отчий дім. Ми всі звідти. Десь 70 тис. років тому більш авантюрні безшерсті примати покинули домівку і розбрелись по світу. Були серед цих сміливців і пращури тихоокеанців…

Десь 45 тис. років тому люди побудували перші примітивні човни і добрались ними з Індонезії до Австралії. Але завдання це було не з простих: їм треба було на цих примітивних засобах пересування часто долати відстані від суші до суші в більш як 100 км. Виживали не тільки сильні й витривалі, але й ті, що мали більші запаси жиру. А ті, що мали більші запаси жиру, мали генетику, яка цьому сприяла. Й на цьому я хотів би зупинитись детальніше.

В кожному з нас – трильйони клітин. В кожній клітині є ядро, в якому є гени, а в них занотована інформація про 22 тис. різних білків твого тіла. При потребі і наявності амінокислот клітина на основі цієї інформації майструє необхідні їй білкові структури: рецептори, ензими, гормони, медіатори, структурні білки тощо. Вся ця хімія між собою взаємодіє неймовірно складним чином, надто складним для людского мозку (навіть мозку вчених), породжуючи певні фізіологічні реакції і поведінку людини.

Коли мова йде про гени і масу тіла, немає одного конкретного гена, який вирішує, бути людині повною чи худою. Тут замішані гени, які зумовлюють наше бажання рухатись, твій апетит, тягу до калорійної їжі, самоконтроль, особливості метаболізму тощо.

Перші люди, які зуміли добратися до Австралії та її островів, мали мати хороший апетит, щоб ще до морської подорожі набути достатні жирові запаси з бідної на калорії і прісної їжі мисливця-збирача. Вони мали мати адаптивний "економний" метаболізм, щоб під час довгих голодних днів на човні тіло вміло знижувати енерговтрати.

І от нащадки людей, які любили поїсти і мали економний метаболізм, опинились в середовищі легкодоступної, калорійної їжі та відсутності потреби ворушити тілом. Зайва вага – закономірний наслідок, але не вирок.

Генетика – це не вирок, це лише схильності. Гени завжди взаємодіють з середовищем. Яку б генетичну спадщину ми не носили в собі, ми завжди можемо слідкувати за тим, що і скільки пхаємо до рота і ворушити трохи тілом. А точніше, ставити себе в умови, які будуть зумовлювати бажану нами поведінку. Можна полюбити як броколі, так і фізкультуру, якщо підходити до справи з розумінням людської природи.

Оригінал