Арестович, гранатомет і Коля Катлєта. Як все було

Уривок із роману "Банкова в облозі"

– Автомат! Дайте автомат! – несамовито кричав Нестор Шуфрич, насуваючись на Арахамію. – Я всіх перестріляю! Всіх!

– Він хоче нас усіх перестріляти, – белтів Арахамія, задкуючи до запнутого важкою шторою вікна. – Ти ж казав, що не ворог. Медведчуком клявся, що за нас...

– Автомат! – ревонув Шуфрич. – Кадирівці вже в урядовому кварталі! Я ж за вільну Росію, а не за Кадирова... був...

– Він за Росію! – крикнув Арахамія й спробував заховатися за штору. Але миттю вилетів звідти від копняка Арестовича – той саме маскував там мішками з мівіною вкрадений гранатомет.

– Відіб'ємося, – мовив Арестович седативним голосом. – Я, бл*дь, двадцять чотири рази за лінію фронту ходив. А тут ми в своєму ОП.

– Ав-то-мат! – не вгавав Шуфрич, по повній користуючись свободою слова.

– Я такі питання не вирішую, – Арахамію трохи попустило. – Тільки президент. Коля, де президент?

– Мівіну доїдає, зараз прийде, – озвався з-за ящиків із замороженими котлетами Тищенко.

Саме на цих словах з'явився втомлений Єрмак. Побачивши його, Тищенко миттю став струнко, приклав руку до порожньої голови:

– Пане президенте...

– Ну що ти за людина, Титане! – зітхнув Єрмак. – Палиш контору. Нічого тобі сказати не можна. – І суворо глянув на Шуфрича: – Тобі чого?

– Автомата б, пане президенте, – протягнув той.

– Не треба скігліті! – повчально нагадав Єрмак заповіт Азарова. – Бач, я без броніка – і не скиглю. Я ж здоровий. Це все кум. Обіцяв броніки, а сам прострочені припер, пі**рас, – останнє слово прозвучало лагідно. – Окей, Несторе. Значить, автомат у фойє. Іди, візьми собі. І мені теж кави принеси. З автомата. Тільки без цукру!

Десь за вікном у темряві ночі сімнадцята за другу добу ДРГ готувала напад…

Оригінал