Як розпізнати окупанта

Їм має бути соромно за свою поведінку

Ви ніколи не дивувалися тому, що численні українські грузини ніколи не вимагали зробити в Україні грузинську мову другою державною? А грузинів цих у нас скільки завгодно – у комуналці, де я виріс, мешкала родина Ципцивадзе. І таких згадає кожен із вас. Те ж саме із вірменами, поляками, азербайджанцями, євреями. Останні живуть у нас багато століть. І жодного разу не вимагали, аби українці говорили з ними на ідіш чи івриті. Тому що усі названі і не названі українці різного етнічного походження є національними меншинами. Вони вільні говорити своєю мовою, співати, писати книжки, вчити рідній мові дітей і так далі. Власне, так воно є в усьому цивілізованому світі.

Та це коли йдеться про представників національних меншин. Зовсім по-іншому все виглядає, коли маємо справу із окупантами. Ті вимагають від окупованих говорити їхньою мовою і зневажають мову тих, кого окупували. Так було завжди і всюди. Історично недавно окупантами в Україні були угорці, поляки, словаки, румуни. Вони повноправно володіли різними частинами України від кількох років до кількох століть! Представники цих народів живуть в Україні і досі. Але жоден етнічний мадьяр на Закарпатті не відмовиться говорити українською. Так само не зробить цього жоден етнічний поляк, румун, словак, чиїм державам колись належали міста та села, де вони нині мешкають.

Є лише один народ, представники якого не вважають у нас за необхідне говорити українською, вимагаючи, щоб було навпаки. Ці люди поводяться як окупанти, хоча насправді є лише однією з національних меншин. Я нікого не звинувачую – може їм цього просто досі не пояснили? Не розтлумачили, що у суверенній державі не можна поводитись як окупант! Що бути шанованою нацменшиною, чиї права поважають у відповідь на повагу до прав титульної нації, набагато комфортніше!

Запитаєте, а як же мова окупанта, якою говорить чи не половина українців, а розуміють усі? У Швеції та Нідерландах майже всі вільно говорять англійською. У Чехії – німецькою, у Фінляндії – шведською. Але ж ніхто не відмовляється через це від власної мови. Так само має бути і у нас. І так буде. А окупантам, нехай і несвідомим, має стати соромно за свою поведінку. А ті, хто свідомі, мають задуматися над наслідками. І ми теж. Бо середини не буде – або ми будемо вільні, або окуповані.

Микола Несенюк, для Gazeta.ua