ПАТРІОТИЗМ

Неоголошена війна Радянської Росії проти УНР почалась у грудні 1917 року, після проголошення Центральною радою 4-ого універсалу, який мав на увазі незалежність Української держави. На це пан Володимир Ленін своїм "Маніфестом до українського народу" дав зрозуміти, що більшовики не визнають і не визнаватимуть новостворену державу. На Всеукраїнському з'їзді рад у Харкові, було визнано Україну радянською республікою і фактично відтоді територією УНР почала рухатись більшовицька машина.

Тоді після вдалих бойових дій загонів Михайла Муравйова радянська влада закріпилась у Катеринославській, Харківській та Полтавській губерніях, на черзі був Київ. Але вийшло так, що армія Муравйова, ідучи до Києва, "перечепилась" через невеличку станцію під назвою "Крути", де відбувся жорстокий бій між добре озброєними червоними воїнами і київськими студентами - українськими спартанцями, я називаю їх саме так, тому що співвідношення сил було приблизно 6000 до 300. Наступ було зупинено на декілька днів, агресор чекав підкріплення, був "виграний" час, завдяки якому українська державність була тимчасово врятована підписанням Брест-Литовського мирного договору.

Існує думка, що історія не змінюється, вона подібна до пружини, і з кожним новим витком тільки оновлюється. Пройшло майже 100 років, а політика сучасної Росії не змінюється, неоголошена війна лишила нас Криму та роззявила рота на частину Східної України. Образ Володимира Леніна трансформувався на сучасного іншого Володимира – Путіна, який так само намагається об'єднати уламки імперії від Сахаліну до Карпат. Як і 100 років тому, Росія не бажає визнавати Україну самостійною державою. Свою сотню патріотично налаштованих спартанців ("Небесну") ми втратили ще в січні і "Муравйов Федорович", який сидів тривалий час в Києві, на щастя, втік. Угода про асоціацію мала врятувати нашу державність, але, дивлячись на події Сходу, не ту угоду ми підписали.

Близько 17 години після бою на станції "Крути", коли українське командування почало підраховувати втрати, виявилось, що одного взводу вояків (30 людей) не вистачає, потім полонених молодих хлопців знайшли, жорстоко закатованими чекістами. 21 липня, в Слов'янську знайшли могильник з десятками тіл мирних жителів, які були закатовані бійцями за триколорну Донецьку республіку.

Копаючись у своїх думках, я натрапляю на ще один важливий збіг. Багато чого тримається на українському патріотизмі, і цей збіг, не розвіявся з сердець українського народу з 1917 року. Поки Верховна рада вирішує з ким ще підписати угоди, поки Європа невтомно закликає до мирних переговорів і не квапиться на рішучі дії щодо Росії, поки депутати вагаються чи вводити той військовий стан, чи ні - українські спартанці Нацгвардії на своїх блокпостах змушують Путінську машину буксувати та глохнути. От тільки видно, що не всі Муравйови втекли до Росії, бо партії каламутного "радянського розливу" ще залишаються в парламенті.