"Вороги"

Коли я був малим, згадую, ми з хлопцями з двору крім футболу та піжмурків, дуже таки часто грались у "війни". Хтось був поганим,а хтось був хорошим,хтось був "німцем",а хтось був "нашим"! Час біжить,та бачу, що "війни", в які я грав у дитинстві, не змінюються,а у теперішніх дітей змінюються лиш вороги. Сьогодні натрапив на цікаву статтю в соц.мережі. Начебто в одній зі шкіл Київської області діти зробили снігову барикаду і почали грати в "наших та Беркут" , результатом цього стало те,що грати "Беркутом" ніхто не схотів, тож діти просто по-жбурлялись сніжками і розійшлись по домівках. Не важко помітити, що за останні 2 місяці поняття "ворог" активно змінюється у думках громадян України. Я вважаю, що це поняття,насамперед, є відносним, і у кожного з нас воно формується по різному.

У деяких воно змінюється з приходом розуму, свідомості та гідності, а у інших із злочинним приказом або з 200-300 гривнями. Для когось ворог є гумовий кийок,а для когось - дерев'яна палиця. Комусь ворогом є політик-опозиціонер, а комусь - президент! У зв'язку з останніми подіями на вулиці Грушевського, для деяких людей ворог – це куля, яка трапила десь між носом та оком,або холод у лісі, а для когось це "гнида-активист", який досить таки добре жбурляє вже не сніжки,а каміння! Або,наприклад, 70 річний дідусь, якого звинувачують в тому, що він ніби напав на свого лютого ворога - молодого потужного хлопця у броніжілеті та з металевим щитом у руках. І,навіть, я бачив тих громадян,кому 22 січня ворогом став Український прапор.

Повертаючись до дітей,я дуже хвилююсь, щоб герої,на відміну від ворогів, в них були не відносні! Щоб словами "наші" вони називали не влучного снайпера,а мужнього козака, і щоб саме "Кавказ" Шевченка виховував національну свідомість та волелюбність! І кожен знав,де на державному прапорі має бути синій,а де жовтий кольори,а 22 січня – то День Соборності України!