Боюся зради політиків, які сьогодні очолюють Майдан
Подія номер один учорашнього дня - повалення пам'ятника Леніну в Києві. Це треба було зробити. Величезне піднесення. Повернулася віра у перемогу. Люди морально підтримали знесення монумента, були задоволені. Машини сигналили. Кожен вважав за честь узяти кувалду і хоч раз ударити цього Леніна. До кувалди нереально було дістатися. Цей учинок підняв дух протесту. То була практична справа, а не безкінечні балачки на сцені. Молоді патріоти завершити те, що треба було зробити. Вони не бояться "Беркута".
Нехай спершу хоча би символи впадуть, а далі влада. Чому так болісно реагують урядовці й комуністи? Бо це символи влади. Треба усунути все, що свідчить про їхнє панування. В історії завжди так. Візьміть більшовиків, французьких революціонерів. Перше, що вони робили, захоплюючи владу - зносили символи царського режиму, статуї короля і всі ознаки королівської влади.
Чи боюсь я репресій? Ні. Що вже втрачати? Це моя країна, і я за неї битимуся. Репресії чекатимуть на всіх, якщо лідери опозиції далі зволікатимуть. Тоді революцію можемо програти. Якщо ослабне рівень протесту, будуть порушені кримінальні справи стосовно тих, хто валив Леніна. Але українські націоналісти їх не бояться. Цей страх в українському суспільстві минув. До певної міри цьому сприяла і помаранчева революція. Відтоді зник страх перед окупантами, СБУ, міліцією, "Беркутом".
Єдине, чого я боюся, - це зради політиків, які сьогодні очолюють Майдан. Які призначають себе комендантами Києва, міністрами МВС, коли революція ще нічого не досягла. Зараз вони можуть до чогось домовитися і розпустити людей. Так само взявши владу, як це було 2004 року, підписати якусь угоду з "регіоналами", і через півроку-рік ті повернуться.
