Найдовша гра в сніжки

Сьогодні вранці через холод ми з сусідкою проспали дві пари, а коли нарешті виповзли з ліжечок (у теплих піжамах), почався мокрий сніг. Зрештою, це не було сюрпризом, адже вчора в обід отримала смску від друга з Франківська: "А в нас сніг :)".
Скута і біла від холоду почвалала я на кухню дивитися на градусник. 4?С. Тоді ж підійшла одногрупниця і остаточно "порадувала" мене: прогнозують, що ця зима буде найдовшою і найхолоднішою за останні 100 років. Найвеселіше те, що я це чую щодня, і зрештою не витримала, одяглася, вилізла зі своєї холодної берлоги і під крижаним вітром побігла шукати теплий шарф і рукавиці. Головних уборів я не признаю, у мороз все життя  ходжу без шапки, але цього року, попри мою гордість загартованої людини,  мене щось дійсно приперло закутатися.
Дорогою назад я одягла новоспечені рукавички і взялася до рятівного способу підняти собі настрій і не сприймати ситуацію так трагічно. Називається це (слава філософії!) - переосмислення. Осінь - моя улюблена пора року, але ввірвалася вона настільки різко, що й оговтатись ніхто не встиг. Почався жовтень - і вона уже йде від нас? А взамін що? Град, дощі, застуда, зламана сушка для взуття, посічені кінчики волосся і холодні ноги?
А потім я перенеслася у дописемні часи, коли і морози лютували, і вовки повсюду бігали, і не було великого вибору шарфиків. А люди якось та й жили - веселі, здорові, усміхнені. Куталися в шкури від лютого холоду, замість крему їм правив гусячий жир (щоб шкіра не тріскала), гарячого душу ще й не планувалося, зате життя у злагоді з Природою, з домашніми і лісовими духами, текло злагоджено і веселіше якось...
Зараз ми не живемо у лісах, вовків навіть на околицях Києва нема. Навколо - сірі совкові будинки, порепаний асфальт, цинічні люди навколо. З подорожніми ніхто не вітається, адже їх мільйони. І усім на усіх на***ти. Ідуть собі такі всі горді, пихаті, рідко де хтось привітно усміхнеться чи хоч гляне. А ще як ввалить сніг - більшість стають злими і нервовими, рідко хто зрозуміє, що треба виборсуватись спільними силами. Зате як хтось присвятить тобі свою посмішку, тепло заговорить - позитивна енергія аж пре, несе тебе на крилах увесь день і поширюється на інших, що не проходить непоміченим.
Зате якщо правильно себе налаштувати, подивитися на світ очима дитини, зима - прекрасне біле полотно, на якому можна малювати що завгодно. Ангелів, фортеці, ковзанки, сніжки, пухкі перини. Можна валятися там, де влітку ти б вимазався, як свинка. Можна трусити сніг з дерев і не боятися, що між листям ховаються  павуки та інші "красавчики". З?їжджати з гірки на сраці разом із дітьми. Або ковзатиз викладачем по дорозі до універу і змагатися, хто довше проїде. Чи хто влучніше пожбурить сніжку в шишку. А ще можна збирати шишки, годувати горобців і синичок, носитися по універу з термочашкою і, відповідно, гарячим чаєм чи шоколадом.
Може, життя  взимку не зручне, але воно затишне. А чого лишень варті зимові свята!
...А коли я прийшла додому, батареї були вже теплі. Невже у Попова прокинулася совість? Чи то хлопці зі "Свободи" вчора гарно показали гострі зубенята? Зате тепер не так холодно готуватися до семінарів :)