"Страх перед ядерною війною не дозволяє Заходу повною мірою допомагати Україні" - Енн Епплбаум

Думки в The Atlantic історика Енн Епплбаум

У більшості випадків, коли глави держав говорять про ядерну війну, вони говорять обережно та розмірено, визнаючи серйозність ядерного табу і наслідки його порушення. Володимир Путін дотримується іншого підходу. Виступаючи кілька років тому на своїй щорічній зовнішньополітичній конференції, він без усмішки розмірковував про наслідки ядерної війни.

"Ми потрапимо до раю, як мученики, а вони просто помруть", – сказав він.

На тій же конференції минулого місяця прислужник його режиму Федір Лук'янов запитав Путіна про це: "Ви сказали, що ми потрапимо до раю, але ми не поспішаємо туди, правда?". Путін не відповів. Секунди цокали. Лук'янов сказав: "Ви задумалися. Це збиває з пантелику". Путін відповів: "Я зробив це навмисне, щоб ви трохи понервували".

Я зробив спеціально, щоб ви понервували? Чому він хоче, щоб хтось нервував? Бо страх – не просто почуття чи ефемерна емоція. Це – фізичне відчуття. Він може стиснути шлунок, кинути в холодний піт, змусити серце битися швидше. Страх може спотворити те, як думаєте і дієте. Це може бути настільки паралізуючим, що люди намагалися не раз змусити інших боятися. Якщо можете змусити ворогів боятися, вони не протистоятимуть вам, бо не зможуть. Тоді можете виграти битву чи війну, навіть не вступаючи в неї.

Путін – офіцер КДБ, який вміє маніпулювати емоціями, насамперед страхом. Протягом 20 років він прагнув поширити страх усередині Росії. На відміну від радянських попередників, він не розстрілює, не заарештовує мільйони. Натомість використовує цілеспрямоване насильство, спеціально розроблене для сіяння страху. Коли журналістку-розслідувачку Анну Політковську застрелили у під'їзді її московського під'їзду, а бізнесмена Михайла Ходорковського посадили до в'язниці на 10 років, то інші журналісти та бізнесмени зрозуміли сигнали. Коли опозиціонера Бориса Нємцова вбили, а Олексія Навального отруїли, ці інциденти теж стали сигналом. Це не масовий терор, але так само ефективний. Страх утримує Путіна при владі, змушуючи людей боятися протестувати, вести незалежний бізнес чи будь-яку діяльність.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Політичне завдання з Кремля – взяти Бахмут" – Іґаль Левін

Путін також прагне посіяти страх у світі. Особливо у демократичному. Він робить це, жартуючи з ядерної зброї на конференціях і скрізь, де може. Ця тема не раз була центральною в його публічних виступах. Російська пропаганда багато років робила це. Фотографії грибоподібних хмар регулярно з'являються у вечірніх новинах РФ. Загрози завдання ядерного удару по Україні звучали теж не раз, ще в 2014 році. Армія Росії відпрацьовувала ядерні удари як звичайну частину військових навчань. Ще у 2009 році вони розіграли військову гру, яка включала скидання ядерної бомби на Польщу.

Ця постійна ядерна загроза, яка розпочалася задовго до нинішньої війни, має змусити НАТО боятися захищати Польщу, Україну і, взагалі, спровокувати або роздратувати Росію.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Китай ставатиме агресивнішим щодо США. Це призведе до конфронтації" - Юрій Пойта

Останні кілька тижнів Путін і ті, хто йому підспівує, знову намагаються нагнітати страх. Російські тележурналісти тепер регулярно натякають на ядерну війну в тому ж напівсерйозному, напівзловісному тоні, холоднокровно називаючи Третю світову війну "реалістичною".

Міністр оборони РФ Сергій Шойгу закликав своїх американських, британських та французьких колег звинуватити українців у підготовці брудної бомби, незважаючи на те, що українці не мають ядерної зброї, що відразу викликало підозру, що росіяни самі таке планують. Російські ядерні загрози тепер повторюються і посилюються такими різними публічними особами, як британський політик Джеремі Корбін та технічний мільярдер Ілон Маск, стаючи все гучнішими з кожною українською військовою перемогою. Не дивно, що занепокоєння, спричинене цими погрозами, сформувало американську та європейську політику щодо України, як і було задумано.

Страх пояснює, чому ми, на Заході, дали Україні одну зброю, але не дали іншу. Чому немає літаків? Чому нема сучасних танків? Тому що Білий дім, влада Німеччини та інші бояться, що один із цих видів зброї перетне невидиму червону лінію і викличе ядерний удар Росії у відповідь. Страх також формує тактику. Чому українці частіше не завдають ударів по військових базах чи інфраструктурі на території Росії, які використовуються для атак на них? Бо їхні західні партнери попросили Київ цього не робити, боючись, знову ж таки, ескалації.

Страх також змушує нас ставитися до неядерних актів терору як до менш важливих, менш страшних, таких, що менше заслуговують на відповіді. Прямо зараз Росія націлилася на українські електромережі, відверто прагнучи позбавити мільйони українців електрики та води. Ця політика може призвести до масових евакуацій, навіть масової гибелі людей, можливо навіть у таких же масштабах, як тактична ядерна зброя.

Українці звинуватили росіян у тому, що ті готуються підірвати греблю Каховської ГЕС, яка, у разі прориву, затопить Херсон та інші населені пункти. Якби невелике терористичне чи екстремістське угруповання хоча б натякнуло на такий самий нищівний удар, на Заході вже сперечалися б, як змусити їх зупинитися. А оскільки це Росія і звичайна зброя, ми не думаємо в контексті відплати чи відповіді. Відчуваємо полегшення, що люди помиратимуть, бо замерзли в квартирах, що не опалювалися, або потонули в штучній повені, а не від ядерних опадів.

Але навіть коли відчуваємо страх, коли діємо відповідно до цього, навіть коли дозволяємо йому формувати наше сприйняття війни, ми все ще не знаємо, чи ефективні наші реакції. Не знаємо, чи запобігає наша відмова передати Україні сучасні танки ядерну війну? Не знаємо, чи передача літаків F-16 приведе до Армагеддону? Не знаємо, чи Путіну вважатиме передачу Києву далекобійних боєприпасів, причиною скинути тактичну ядерну бомбу або використати будь-яку іншу?

Навпаки, деякі з цих рішень могли мати протилежний вплив. Наші добровільні самообмеження могли підштовхнути Путіна до думки, що американська підтримка України обмежена і скоро припиниться. Наша наполегливість, щоб українці не завдавали шкоди Росії чи росіянам задля власного захисту, може пояснити, чому війна затягується. Можливо, наша ядерна тривога насправді спонукає його чинити неядерні масові злочини. Він робить це, бо вважає, що не зіткнеться з наслідками, тому що ми не підемо на ескалацію.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Доведеться розставляти неприємні пріоритети: захищати житлові об'єкти чи інфраструктуру" - сер Лоуренс Фрідман

Враховуючи зростаючу популярність слова стриманість, маємо розглянути, як ця концепція може не лише продовжувати війну, а й призвести до ядерної катастрофи. Що, якщо заклики до миру насправді зміцнюють глибоку віру Путіна, яку він не раз висловлював, що Захід слабкий? Перед війною західні постачання зброї в Україну були обмежені через такі побоювання. Ніхто не хотів провокувати Росію, пропонуючи українцям щось надто сильне.

Озираючись назад, ця обережність виявилася згубною. Це означало, що Путін думав, що Захід не допоможе Україні. Це залишило Україну менш підготовленою, ніж могла бути. Якби ми озброїли Україну, то могли б запобігти багатьом трагедіям, які розгорнулися на окупованій території. Якби допомогли перетворити Україну на важку мету для загарбання, вторгнення могло б взагалі не бути.

Я, звісно, не можу довести, що це правда, бо ніхто не може. Не можемо скористатися правилами, опублікованими у військовій доктрині або будь-яким іншим документом, щоб з'ясувати ці запитання, бо в Росії немає інститутів, що регулюють використання ядерної зброї, та й взагалі немає інститутів, які могли б стримувати чи врівноважувати президента.

При одноосібній диктатурі рішення щодо застосування ядерної зброї лежить у голові однієї людини. Оскільки в цій голові більше ніхто не живе, ніхто не знає, що його справді спровокує чи де насправді його червоні лінії.

Єдиний орієнтир, який маємо, це минуле. Враховуючи поведінку Путіна в минулому, маємо хоча б розглянути можливість, що озброюючи Україну, підтримуючи її, ми також будемо запобігати застосуванню ядерної зброї проти українців.

Незважаючи на його браваду щодо мучеництва, якщо Путін щиро вірить, що російська ядерна атака матиме "катастрофічні наслідки", висловлюючись мовою радника з національної безпеки Джейка Саллівана, навряд чи він її здійснить. Чим менше страху покажемо, тим більше боятиметься сам Путін.

Українці нас уже випередили. Одна знайома з України недавно розповіла, що про всяк випадок змінює вікна у своєму будинку, щоб зробити їх більш герметичними. Але вона не втекла, а навчилася не дозволяти страху деформувати свої рішення. Ми маємо навчитися того ж.

Єдине, що знаємо - доки Путін вважає, що з застосуванням ядерної зброї не виграє війну, доки вважає, що це викличе безпрецедентну міжнародну та західну відповідь, можливо, включаючи знищення його військ та флоту, його систем зв'язку та економіки, доти не буде її використовувати.

Він має вірити, що ядерний удар стане початком кінця його режиму та його самого. І ми теж маємо в це повірити.

Переклад Gazeta.ua

×