Мені соромно бути американцем

Думки у виданні The Washington Post оглядача Макса Бута

Мені не часто соромно бути американцем. Але цього тижня мені було соромно, коли Сенат відмовився підтримати законопроєкт про додаткові витрати, який передбачав близько $61 млрд терміново необхідної допомоги для України із $14 млрд для Ізраїлю та $20 млрд для безпеки кордону. Усі республіканці в Сенаті, навіть ті, хто раніше підтримував фінансування України, проголосували за скасування цього законопроєкту. Їхня заявлена позиція - вони не дадуть Україні жодного пенні, якщо демократи не погодяться на кардинальний, драконівський перегляд імміграційного законодавства США.

Вибачте, серйозна політична партія та серйозна країна не так поводяться під час світової кризи. Це все одно, що сказати президенту Франкліну Рузвельту в 1941 році - ми не підтримуватимемо допомогу Великій Британії, яка бореться з нацистами, якщо демократи не скасують Закон про соціальне страхування або не перепишуть трудове законодавство.

Звичайно, більшість республіканців у той час були проти допомоги Британії. І більшість республіканців в обох палатах проголосували проти закону про ленд-ліз, прийнятого на початку 1941 року. Він дозволяв уряду США забезпечувати критично необхідні військові постачання до Британії та інших країн. Цей закон досі вважається "життєво важливим для захисту США". Він не вимагав оплати готівкою. Слава Богу, що в ті часи обидві палати контролювали демократи і правила Сенату не вимагали супербільшості в 60 зі 100 голосів як зараз, щоб щось зробити.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ще кілька років війни: про що говорять у Пентагоні

Більшість республіканців відмовилися від свого ізоляціонізму після нападу Японії на Перл-Харбор 7 грудня 1941 року. Прихильність Республіканської партії до інтернаціоналізму була відновлена після 1945 року через післявоєнну радянську агресію, а потім, після закінчення холодної війни, після атаки терористів 11 вересня 2001 року. Але після закінчення воєн в Іраку та Афганістані республіканці все частіше повертаються до свого коріння перед Перл-Харбором.

Лідер Республіканської партії, колишній президент Дональд Трамп, навіть прийняв гасло "Америка понад усе", яке використовували перші американські ізоляціоністи. І так само, як багато ізоляціоністів 1930-х, наприклад Чарльз Ліндберг, симпатизували нацистській Німеччині, Трамп симпатизує Росії Володимира Путіна.

Опитування громадської думки відобразили різке падіння підтримки України серед республіканців. В опитуванні Gallup від 2 листопада, 62% республіканців сказали, що США роблять занадто багато, щоб допомогти Україні, порівняно з 50% в червні.

Проте я зізнаюся, що до минулого тижня я наївно сподівався, що Конгрес все одно вчинить правильно. Зрештою, сильна більшість в обох палатах підтримувала законопроєкти про фінансування України в минулому. Крім того, поточний запит на допомогу є мізерним у контексті федерального бюджету в $6,1 трлн. Точніше, це 0,98%. Й більшість коштів буде витрачено в самих США на підтримку нашої власної оборонної промисловості.

Новий спікер Палати представників Майк Джонсон спочатку голосував за допомогу Україні, перш ніж виступити проти. Але останніми тижнями він звучав значно більш прихильно до України, кажучи: "Ми не можемо дозволити Путіну пройти маршем по Європі, і ми розуміємо необхідність допомоги там". Лідер республіканської меншості в Сенаті Мітч Макконнелл, чий батько був солдатом армії США в Європі під час Другої світової війни, був рішучим прихильником України. "Чесно кажучи, я думаю, що Рональд Рейган перевернувся б у могилі, якби побачив, що ми не збираємося допомагати Україні", - сказав він минулого місяця.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Залужний б'є на сполох: як змінюється підтримка України

Проте зараз обоє лідерів зайняли позицію, що, як написав цього тижня Джонсон, "додаткове фінансування України залежить від прийняття трансформаційних змін до законів про безпеку кордонів нашої країни". Успіхів вам у цьому. Востаннє Конгрес прийняв великий двопартійний імміграційний законопроєкт у 1986 році, коли Рейган був у Білому домі. Законодавці обох партій десятиліттями працювали над розробкою ще одного великого законопроєкту. Важко сприймати республіканців за чисту монету, коли вони наполягають на тому, щоб зробити допомогу Україні залежною від подолання десятиліть законодавчих пробок щодо імміграції.

Чому вони пов'язують ці дві теми? Республіканці виправдовуються, що вони не можуть з чистим сумлінням підтримувати фінансування для захисту кордонів України, коли наші власні кордони настільки в небезпеці. Вони думають, що, посилаючись на звичайне слово "кордони", можна зробити вигляд, що США та Україна знаходяться в аналогічних ситуаціях. Це було б правдою, лише якщо б мексиканська армія вдерлася на південний захід Штатів, щоб анексувати штати Арізону, Нью-Мексико і Техас, одночасно оголошуючи про плани походу на Вашингтон і знищення США як суверенної країни.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Московський мехінізм" та об'єднання республіканців з демократами: Карпентер про те, чого чекати Україні

Зайве говорити, що цього не сталося. Що відбувається, так це те, що мільйони відчайдушних іммігрантів намагаються потрапити до США, легально чи нелегально, у гонитві за свободою та економічними можливостями, як і їхні предки, крім більшості корінних американців. Зростання нелегальної імміграції - серйозна проблема, яку необхідно вирішити, але навряд чи можна сказати, що вона загрожує виживанню США так само, як російське вторгнення загрожує Україні.

Пов'язуючи ці дві проблеми, республіканці беруть участь у маніпуляціях, які дають їм привід зробити те, чого хоче їхня база - покинути Україну. Водночас вони намагаються звинуватити демократів у "загрозі безпеці в усьому світі", як це звинуватив Макконнелл.

Як сказав сенатор-демократ Брайан Шатц для The New York Times: "Ви не можете сказати: "Я за Україну, але тільки якщо я здобуду цю абсолютно не пов'язану політичну перемогу". Ви не можете заважати Путіну захопити країну силою, а потім голосувати проти надання Україні ресурсів для цього".

Ще ймовірно, що демократи і республіканці домовляться про фінансування України. Але шанси на те, що допомогу Україні приймуть, сьогодні виглядають меншими, ніж будь-коли з моменту російського вторгнення, навіть якщо бюджетне управління попереджає, що американська підтримка Києва закінчується: "У нас закінчилися гроші й бракує часу".

Українці будуть боротися, незважаючи на це, і шукатимуть допомоги в Європі, яка вже виділила вдвічі більше фінансування, ніж США. Але, навіть працюючи разом, Євросоюзу та Штатам було важко задовольнити потреби України в боєприпасах. Немає можливості, щоб Європа сама витримала весь тягар, особливо коли прем'єр Угорщини Віктор Орбан, улюблений закордонний лідер республіканців-трампістів, намагається заблокувати пакет допомоги від ЄС для України на $55 млрд.

США раніше відмовлялися від союзників, таких як Південний В'єтнам і Афганістан. Але цього разу витрати на підтримку значно нижчі - жоден солдат Штатів не бере участі в бойових діях в Україні. А ставки значно вищі. Україна веде найбільшу війну, яку бачила Європа з 1945 року. Якщо вона програє, Путін може наважитися напасти на інші сусідні держави, такі як країни Балтії та навіть Польщу. Вони є членами НАТО.

Інші деспоти можуть підбадьоритися до власної агресії теж, починаючи з китайського лідера Сі Цзіньпіна, який може зважитися атакувати Тайвань. І тоді ми справді повернемося до світу перед Перл-Харбором - усе завдяки тому, що Республіканська партія повертається до своїх ізоляціоністських коренів.

Якщо Конгрес не змінить курсу, і то швидше, то це може віддати наших демократичних союзників на забій та зробити світ набагато небезпечнішим місцем, ніж він є зараз.

Переклад Gazeta.ua

×