"Це був прямий провал роботи Служби безпеки Ізраїлю" - Ігор Семиволос

Ізраїльський уряд, який прийшов до влади, тобто Нетаньяху і його партнери, вони намагалися змінити правила гри в самому Ізраїлі. Тобто провести соціальну реформу, яка дала їм можливості для узурпації влади в країні. Протести, які почалися після оголошення реформ, серйозно підірвали боєздатність країни. І це була не новина, що це може призвести до серйозних безпекових викликів.

Другий момент – політика Нетаньяху, яку той реалізував тривалий час, полягала у недопуску відновлення переговорів щодо палестинського питання. І для цього йому треба було значно послабити палестинську автономію і представити ХАМАС як єдиний взірець того, що може статися у регіоні, якщо ізраїльтяни підуть на мирне врегулювання. З одного боку це було підживлення конфлікту в результаті перманентних ударів по Сектору, з іншого – це надавало ХАМАСу стимули і підживлення. Ізраїль продовжував цю небезпечну гру.

На стратегічному рівні відбувається активне зближення Росії та Ірану. І воно набуває ознак стратегічного союзу. Якщо у 2010-х роках це було ситуативним, і головним було врятувати режим Башара Асада у Сирії, то після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну сторони почали швидко зближуватися. Головною ціллю вони бачать нанесення стратегічної поразки Заходу. Відповідно, це підв'язується і під війну в Україні і під Близький Схід. У планах – головними гравцями у цих регіонах мають стати Іран та Росія. Тобто тут є локальні проблеми, через які цей конфлікт став можливим, і також стратегічний рівень.

 

Китай також зацікавлений у стратегічній поразці Штатів. Завдяки цьому планує вирішити свою локальну проблему – захоплення Тайваню і посилення присутності у Тихому океані.

Є різні версії. Ходять чутки про тунелі, які існують між єгипетською територією і Сектором Гази. Цей регіон погано контролюється Єгиптом, там діють підрозділи Ісламської держави. Там доволі активно діють контрабандисти, які можуть постачати зброю.

Частину зброї виробляють вже на території Сектору. Частина – тим чи іншим шляхом потрапляє з території Сирії.

Це велике питання. Вся ця ситуація говорить, що інститути безпеки були значно ослаблені в результаті внутрішньої нестабільності в самому Ізраїлі. Очевидно, це свідчить про некомпетентність уряду і про неправильно розставлені акценти. Більше уваги приділяли безпеці своїх громадян на окупованих територіях, ніж контролю безпеки своїх поселень на півдні Ізраїлю. І це прямий провал роботи Служби безпеки. Вони не змогли запобігти цьому нападу.

Байден говорить про необхідність дотримання правил війни. А це означає, що не можна воювати з місцевим населенням. Треба робити точкові операції, які дозволять знищити інфраструктуру ХАМАСу. А їм дозволили, наскільки я розумію, повністю це зробити. Прибрати все керівництво і ключових гравців.

Але проблема в тому, що подібні наземні операції потребують точкових ударів. А на території Гази велика щільність населення. І це призводить до численних смертей мирного населення. Що породжує ненависть у відповідь. І не розв'язує конфлікт.

Світ не забуде про нашу війну. Тим більше зараз є чітке розуміння, що проти Заходу здійснюють стратегічний напад. Це не якісь локальні конфлікти, від яких можна абстрагуватися. Це серйозна загроза Заходу і його принципам. І у новому виступі Байден чітко про це говорить.

Цей наратив доволі швидко може стати панівним. Хоча він таким вже по суті є. Це можна простежити про виступам європейських лідерів.

Річ у тому, що Росія не використовує великих ресурсів на Близькому Сході. Вона скоріше виступає промоутером, партнером. Росіяни мають своє стратегічне завдання – поразку США.

Інша річ, якщо ситуація складеться так, що Іран буде безпосередньо втягнутий у війну, то частину ресурсів, які міг би дати Росії, залишить у себе.

 

До певної міри, це не ланцюжок всіх цих глобальних заворушень. Також має локальний аспект – Азербайджан звільняє свої території. Є гуманітарний аспект – тому що по суті всі вірменське населення Карабаху залишило свої домівки. Але є і стратегічне питання – це переговорний процес, який відбувався між Путіним і Ердоганом. В його рамках прийняли рішення про проведення операції.

Це не можна назвати перемогою Путіна. Це скоріше один з елементів його стратегічної гри. Перемогою було б, якби змогли забезпечити статус Росії як ключової країни, яка має за собою остаточні рішення. Цього не сталося.

ОДКБ не існує. Є тільки Москва. Всі ці країни, які начебто входять до цього союзу, не мають права голосу. Це утворення з самого початку виходило із стратегічних інтересів Москви. І поведінка Кремля щодо Єревана якраз про це свідчить.

Для України тут переваги будуть лише тоді, коли Москва ослабне. А це означатиме занепад ОДКБ.

Ми воюємо з країною, яка має ядерний потенціал. Для Штатів це питання є дуже важливим з точки зору того, щоб забезпечити контрольовану ескалацію, а не ту, яка може вийти з під контролю. І таким чином це може призвести до ядерного конфлікту між США та Росією.

Це нічим нам не загрожує. Ми просто виконуємо зобов'язання, які беремо на себе перед західними союзниками. І коштом цього отримуємо зброю.

Я думаю, що заява МЗС, яка прозвучала два дні тому ("МЗС підтверджує рішуче засудження терористичних ракетних обстрілів та нападів озброєних угруповань ХАМАС проти населення Ізраїлю, внаслідок яких вже загинуло та було поранено кілька тисяч людей, серед яких – громадяни України", наголосили у Міністерстві закордонних справ. – Gazeta.ua) – правильна і збалансована.