"Останні два роки я порівнюю із кінцем 1990-х. Тоді люди також латали старі речі. Доношували те, що давно пора викинути", — розповідає швачка Світлана Голоскевич, 53 роки. Працює у вінницькому ательє мод "Елегант", що в будинку побуту "Ювілейний".
— Сьогодні якісної шкіри не роблять. Продають корейську пресовану шкіру та турецький мотлох. А наші жінки на це кидаються, бо до них пришивають натуральні хутряні комірці. Колись під Києвом у Василькові вичиняли найкращу шкіру в Україні. Ото була дійсно якість. Недавно приносить хлопець коричневу лаковану курточку. Заплатив за неї у Хмельницькому на базарі 2 тисячі гривень. А вона рветься, як папір. Бо неправильно покрили лаком і сильно пересушили матеріал. Або на днях мужчина приніс потріпану дублянку. Запитує: викидати чи ще можна спасти? Викинути завжди можна. Взяла, почистила, пофарбувала, підшила. Приходить через тиждень забирати. Одягнув, покрутився коло дзеркала: "Пєсня!"
До ательє заходить дівчина. Із пакета дістає чорну шкірянку.
— Залийте мені ось цю дирочку жидкою кожою, — звертається до Світлани Василівни.
— Ви знаєте, що таке шкіра? — запитує Голоскевич. — Це те, що зняли із тварини. Як вона може бути жидкою? І де ви це почули? Я зроблю вам тут акуратну вставочку.
Дівчина стенає плечима. Каже, що їй таке порадили в якомусь ательє.
— То чого ж самі не зробили, якщо такі розумні? — дивується швачка. — Я 35 років ремонтую одяг. Якось приносить жінка чорний шкіряний плащ. Дивлюся — щось із ним не те. Вона каже, що півроку тому сама пофарбувала його олівцем для очей. Це ж треба було не полінуватися, олівчиком покривати сантиметр за сантиметром.
24-річний Олександр прийшов забрати дублянку, яку мали пофарбувати. Роботою задоволений, дякує Світлані Василівні.
— Дуже люблю, коли клієнт довольний, — продовжує Голоскевич. — Але, знаєте, всякі люди бувають. Згадую одну жінку. Приносить троє шкіряних брюк та одну спідницю. І просить із них пошити плащ. А штани та спідниця навіть не одного кольору. Я відмовилася. Але вона не здалася. Стала біля мого столу, немов її клеєм приклеїли, і вмовляє. Я таки взялася. Награлася із тим плащем. Настав час першої примірки. Розклала готовий викрій на столі перед клієнткою. Вона так довго його обдивлялася. Каже, що думала його шити по-другому, чим я: взяти штанини і зробити із них рукава, окремо інші брюки подерти на спинку, а потім просто все пришити до спідниці. Приміряла — плащ був якраз. Через кілька днів приходить забирати. Тоді така робота коштувала 130 гривень. Натягнула три шерстяних кофти і приміряє. Каже, що затісний. Та я ж бачу, що це робиться, аби гроші не платити. Зрештою дала тільки 100 гривень. Я мала ще їй знизу планочку пришити. Так вона і забрала той плащ без планки. Через тиждень нам телефонують із захисту прав споживачів, щоби ми пришили жінці планку до плаща.
Світлана Голоскевич дає поради, як дбати про верхній одяг.
— Не ремонтуйте його самі. Буває, приносять шкірянки, власноруч заклеєні клеєм. У результаті шкіра стає пластмасовою. Або порване місце скріплюють скотчем із вивороту. Потім цей скотч дуже важко віддерти і машинка по залишках клею не може прошити. Дублянки із овчини слід зберігати в мішечках із тканини. Туди обов'язково кладуть лавандове мило або букетик полину, щоб міль не їла. Шкіряні куртки перед зберіганням треба змащувати касторовою олією. Завдяки йому шкіра не буде пересихати і куртка довше носитиметься. Хутряні комірці треба вичісувати щіткою, такою як пухнастих котів чешуть. Натуральні шуби раз на рік необхідно чистити у хімчистці. Зберігати в чохлі з бавовняної тканини.
8 
35413
Коментарі