— Якийсь ти, Стригун, невірний, — часто говорила мені однокурсниця по філологічному факультету Черкаського педінституту Світлана Валовенко, скрушно хитаючи головою. Вона була родом із села Рацевого Чигиринського району. "Невірний" ніякого стосунку до вірності хлопця й дівчини у Світланиному розумінні не мало. Воно просто означало "неспокійний", "несерйозний", "баламут".
Інша студентка Люда Шаповал — родом із Золотоноші. Колись на збиранні фруктів, куди нас періодично відправляли, сказала:
— На тому кінці саду ростуть жерделі. Хто хоче, може піти назбирати.
Лише тоді я дізнався, що жерделями й мурелями раніше називали абрикоси. І справді, абрикоси у нас ростуть давно. Коли про існування Голландії, звідки пішло слово "абрикос", ще ніхто в Україні не здогадувався, цей фрукт якось же називали.
25 років тому в нечисленних хлопців-філологів довгими зимовими вечорами розваг було небагато. У гуртожитку зазвичай ми грали в карти. Розходилися спати пізно — о першій ночі. В мого товариша Миті була звичка перед сном іти в жіночий туалет, бо там чистіше. Він зачинявся й сидів там ледь не півгодини, лякаючи до смерті випадкових дівчат.
Якось я вирішив пожартувати — украв його дуже солідну фотографію, де Митя сидить у військовій формі, щойно після присяги. Знімок пришпилив кнопками до внутрішнього боку дверей жіночого туалету. За грою в карти зовсім забув про фото. Тільки-но влігся, як почув дикий крик із туалету. Так кричить ведмідь, у якого з барлоги витягнули бідон із медом.
Митя розійшовся не на жарт. Він бив ногами в двері, і після кожного удару мені здавалося, що вони не витримають. Ситуацію врятував Юрко Бегеза. Коли я вийшов назустріч розлюченому Миті, й бійка здавалася неминучою, Юрко присоромив мене.
— Чого ти це зробив? — з докором питав. — Митя ж тебе не займав? Ге ж ні?
Юра був з іншого села Чигиринщини — Медведівки, самого серця Холодного Яру. Коли весь курс, 150 осіб, говорили суржикове "нє", він не схибив жодного разу — тільки "ні". Замість "зачіпав", "піддьоргував" він вживав зовсім архаїчне "займав". А Митя з Городища — півночі Черкащини. Лише там вживають форму "грязько". І це зовсім не означає, що брудно в хаті. Ні. Грязько буває надворі після дощу. Там же вживали давно забуту нами — радянськими студентами — форму "віхоть" замість "тряпки".
Закінчилося все тим, що ми з Митьою гарно посміялися над Юрковою вимовою. А про фото зовсім забули.
3 
1
Коментарі