У 1932–1933 роках у Миргороді на Полтавщині діяв притулок для дітей. У народі його називали концтабором для неповнолітніх. Голодною смертю в ньому померли кілька сотень дітей віком від 3 до 17 років. Точні дані невідомі.
За свідченням очевидців, у жовтні 1932 року із сіл району почали звозити дітей. Їхніх батьків за непокору при хлібоздачі ув'язнили, а матері пішли на заробітки і пропали безвісти.
Подвір'я притулку було обнесене колючим дротом.
— Нас вважали заможними. Вигнали із власної хати. Тулилися в напівзруйнованій халабуді. Батько поїхав на Донбас у надії заробити на шахті хліба для чотирьох дітей, — пригадує миргородка Тетяна Кійко, 86 років. — Ми від голоду почали пухнути. Мати пробиралася у відібраний у нас двір, рвала моркву, буряки і цибулю, що посадила навесні. Незаможник, якому віддали нашу садибу, прослідив і поколов її вилами. Через пару днів вона померла від ран. Старша сестра зашила в піджак мамині сережки та хрестик і пішла до магазину "Торгсин", де міняли речі на борошно. У черзі провела дві ночі, а на третю заснула і хтось вирізав зашите. Коли сестра прокинулася і зрозуміла, що сталося, померла від розриву серця біля магазину. Їй було неповних 17. Нас трьох віддали у притулок. Постригли під нуль. Роздягли догола, а одяг спалили. Видали по кусочку матерії із поворозками. Це щоб прикрити срамне місце спереду. Так жили всі діти. Іншого одягу не було.
Тетяна Іванівна пригадує, годували раз на день баландою і скибкою хліба. Усі діти ходили пухлі з голоду, з великими животами.
— Одного ранку я прокинулася, братик гріє бік, а старша сестра вже холодна, — продовжує Тетяна Кійко. — Трупи дітей спочатку скидали в колишні козацькі порохові погреби на території притулку. Потім витягали у вигрібну яму. Пізніше штабелювали в сараї. Коли не стало місця й там, складали на березі річки. Бувало, до 15 людей за добу помирали.
Три роки тому у приміщенні колишнього притулку відкрили "Музей історії Голодомору 1932–1933 років на Миргородщині". Будівлю обклали цеглою, перекрили дах.
У музеї під вікном стоїть металеве ліжко, накрите рядниною. Поряд колиска із манекеном дитини. Усі речі — часів Голодомору. На стендах фотокартки тих, хто допомагав притулку харчами та одягом. Їх майже всіх пізніше репресували і відправили на Колиму та Соловки. На вітрині під склом фотографії та спогади людей, що повернулися із притулку живими. У кутку біля дверей розбірна ступа. Її ховали в сараї від активістів. Ночами товкли бур'ян, висівки, листя.
— Оці жорна батько 1933-го ховав у погребі. Заривав у землю, а коли треба, вночі викопував. Якщо під час обшуку знаходили жорна чи ступу, їх розбивали просто на місці, — згадує працівник музею Олександр Джунь.
2 
1
Коментарі
1