"Та мене постійно топить. Якщо менший дощ — вода до подвір"я тільки доходить, трохи більший — то вже в хаті. Коли в липні лило, то в оселі вода баранами йшла, — розповідає 52-річна Ярослава Вацеба, жителька селища Солотвин Богородчанського району Івано-Франківщини. — Цього року компенсували мені 25 тисяч. Купили трохи цементу, піску й лісу. Коштів уже немає, а ще нічого не зроблено. Я не грошей більше хочу, хочу лише, аби щось зробили з тим потоком, що вічно топить".
У селищі таких потічків п"ять. Їх ніхто не чистив років зо двадцять.
— На розчищення потічків я не маю грошей, — каже селищний голова Степан Гринішак, 49 років. — Кожен ґазда міг би сам тим зайнятися, нам на такі дрібниці техніки не вистачає.
55-річній Марії Брігіді збитки від повені не відшкодовували. Дали лише 200 грн за картоплю, яку втратила на полі.
Жінка живе у старій дерев"яній хаті, збудованій мало не сто років тому. Марія через слабкий зір має інвалідність. Чоловік хворий на туберкульоз. Із ними мешкає 25-річна донька Мар"яна, в неї дві малолітні дитини. Одна із них також не бачить. Родину Брігідів топить за найменшого дощу. Вони мріють, аби їх переселили.
— Усе з гори йде на мою хату, несе й каміння, й гілляки. Після липневої повені вода в кімнатах не зійшла й досі. Піднімаю дошку, а там калюжа. Із чоловіком уже винесли 15 відер. З-під хати постійно тече вода, — розказує Марія.
Брігіда вже двічі просила прислати комісію до її обійстя. Зверталася і в селище, і в район, поки що ніхто не приходив.
— Я ж не придумала, що вода витікає з-під хати, — скаржиться жінка. — Мушу ремонти робити по два рази на рік, інакше все перегниє. Все роблю за власний кошт. На 650 гривень пенсії утримую всіх членів сім"ї і ремонтую оселю. Після липневої повені мені грошей не дали, ніхто навіть не приходив. Кажуть, що в мене вода була не від потічка, а згори. А хіба то є якась різниця?
У селищі про проблеми родини Брігідів знають. Обіцяють переселити, як десь з"явиться вільна хата. Її жінка чекає вже з 1984 року.
Не надто переймається влада Солотвина й через зруйнований міст. Щороку, коли вода у Бистриці піднімається, дерев"яний міст вриває на кільканадцять метрів. Торік люди навіть погрожували пікетувати президентську дачу в Гуті, якщо їм не побудують переходу до центру селища. Цьогоріч повінь забрала мосту найбільше — 54 м. Голова пояснює, що перехід ремонтують щоразу, але вода його уриває.
— Цього року на міст дали 350 тисяч. Що за такі гроші зробити можна? Аби побудувати новий, то тільки на проект треба півмільйона, а доліплювати до старого — пуста трата і грошей, і часу. Мусимо миритися так, як є, — зауважує Гринішак.
— Певно, що забере вода, — вважає житель Солотвина Василь Піско, 47 років. — Вони покладуть балки і труби, вода гірська бистра, перегне їх. Якщо йде таке фінансування, треба бетоном заливати, укріплення робити. А то кладуть, що дешевше, а потім дивуються, чому річка руйнує з кожним підняттям води.
Доки в селищі мосту немає, люди переходять Бистрицю убрід. Їм поставили кладку через річку. Коли надворі без опадів — перейти можна. А як дощить — до центру добираються, долаючи в обхід до 5 км.
3 
1
Коментарі