На Тернопільщині затвердили список громадян, які потребують відселення. У їхніх помешканнях після липневої повені 2008-го жити неможливо. В області таких будинків 560. Там живуть 1282 людини. На відселення, за попередніми підрахунками, треба 160 млн грн. Список обласна рада передала на розгляд до Кабінету Міністрів.
У селищі Коропець Монастириського району переїзду чекають 54 сім"ї.
— Перед Новим роком робили заміри вологості в будинках. Вона до 90 відсотків доходить, — розповідає селищний голова Степан Скрипник, 41 рік.
Найбільше в Коропці постраждала вул. Шевченка, за 300 м від Дністра.
— Надоїло таково жити. Зранку встаємо — дихати нема чим. Вікна-двері днями відкриті. Дітей відправляємо, куди можемо. Галі 4 рочки, а Олежку — 7. Як є сніг, то цілий день на санках катаються. По сусідах ходять, до родичів у сусіднє село відвозимо. Шмаття усе цвіте, стіни мокрі, — скаржиться 30-річна Марія Куриляк.
Під час повені вода в хаті Куриляків сягала 1,5 м. Але нове житло давали тільки тим, чиї оселі зруйнувалися. Марії та її сусідам сплатили по 850 грн за кв. м.
— Тих 4 тисячі доларів, які від компенсацій лишилися, не можемо з депозиту забрати. Ціни на хати всюди падають, а у нас у селі ростуть. Глинобитна 12 тисяч доларів коштує. Навіть якщо машину-"вісімку" продам, стільки не назбираю, — бідкається 39-річний Михайло Куриляк. — Нас і у 1998-му підтоплювало. Але тоді вода тільки на півметра дойшла і зразу пішла з хати. Тепер же п"ять днів стояла. Стіни із вапноблоків понабирали вологи.
Від сирості вхідні двері не зачинялися. Господар забив велику дерев"яну планку в одвірки. Щоб зайти, треба зігнутися. У домі стіни мокрі, пахне цвіллю. Сідаю на стілець. Він вологий.
— Чи гроші на хату, чи готовий будинок — мені все одно. Аби лиш не тимчасове житло, а наше. Вже й заяву написав, що відмовляюся від цьої хати. А що з того, — махає рукою Михайло.
Приходжу до будинку Соляників. На фасаді чорної від вологи стіни видно велику тріщину. Усередині здерта штукатурка. Стелі поздувалися, двері набухли. На усіх підвіконниках лежать ганчірки.
— Калабані зі стін течуть. Щодня шматами вимачую. Усюди грибок. Ремонт у кімнаті батьків зробили — усе пообпадало. А во дивіться, — 52-річна Оксана Соляник показує, як повідпадала нова штукатурка. — Комісія зразу казала, що тут не можна жити. А потім плюнули й забули.
— Ліжко мокре. Встаю зранку, то навіть тапки мокрі, — забирає ганчірку біля ліжка 76-річна Поліна Степанівна, мати Оксани Соляник. Викручує і плаче.
Куриляки й Соляники газові грубки розібрали, обігрівають хату калориферами. Бо тільки за грудень останні мають заплатити 800 грн за газ. Через постійно відчинені вікна і двері в хаті холодно.
— Тепер чекаємо навіть не весни, а доброго літа, щоб почало в хаті сохнути, — зітхає Оксана Соляник. — Лишилося 40 тисяч гривень із тої компенсації. А що за них зробиш, якщо тільки метр плитки 12–15 доларів коштує?
Рівень води, який був у будинках під час повені, видно навіть ззовні.
— Тоді раділа, що води було тільки до підвіконня. Дах над головою лишився. А тепер думаю, ліпше зовсім розвалило б, — каже секретар Коропецької сільради Ганна Куйловська, 48 років.
8 
35413
Коментарі