У перший клас пішли четверо учениць

 

У селі Піщана Тальнівського району Черкащини до школи-дев'ятирічки пішли четверо першокласників. У селі живуть трохи більш як 300 людей. До райцентру — 22 км.

Одноповерхова школа стоїть посеред соснового бору. У старих пеньках посаджені квіти.

— Я вчилася тут, — каже 59-річна Тамара Бондаренко, інспектор відділу освіти Тальнівської райдержадміністрації. З нею приїхали на 1 вересня. — Тоді було 300 учнів і два випускних класи. Серед моїх учителів були випускники Московського університету. Тепер 26 учнів на всю школу. 18 дітей із села їздять учитися у сусіднє село Криві Коліна. Там місцевий меценат Володимир Мовчан зі школи зробив ляльку. Є танцювальний клас, комп'ютери, туалети у приміщенні.

До Кривих Колін — 4 км. Двічі на день їздить рейсовий автобус, а також шкільний.

У Піщанівській школі є три комп'ютери. Один з них новий — у кабінеті директора. Інтернет підключений, але несправний модем. Приміщення опалюють грубками.

— Завезли 8 тонн вугілля, — говорить директор 26-річний Олександр Польовий. — А треба 10. У деяких класах встановили електроконвектори, але ліміти такі страшні, що електрикою топитиму з оглядкою.

О 8.00 приходять учителі. Їх 14. У класах від одного до п'яти учнів. На урочистій лінійці усіх школярів не вистачає, щоб утворити півколо.

Учителька 28-річна Наталія Марківська заводить до кімнати чотирьох першокласниць Євгенію Швець, Іванну Косменюк, Карину Олексієнко та Тетяну Свердленко. Там стоять шість парт, кілька вазонів, вішаки для одягу.

На задніх партах сідають батьки. Наталія Марківська дає дітям декілька нескладних завдань. Усі впоралися.

— А нашої мами з нами немає, — розповідає баба Іванни 51-річна Валентина Поліщук. — Наташа 10 років у Варшаві. Виїхала у 19 років. Народила доньку, побула з нею півроку і назад. Я Іванку виховую з 6 місяців. Тут роботи нема. А у Польщі вона у хазяїв прибирає. Дзвонить щодня, — схлипує.

— Я у школу буду ходить, щоб стати докторшою, — каже сусідці по парті Карина Олексієнко.

— А я — поваром, — перебиває Євгенія Швець. — Люблю вкусно поїсти.

Запитую Тетяну Свердленко про країну, де вона живе.

— Я живу у селі. Але знаю деякі великі міста. Це Київ і Криві Коліна. Точно не скажу, але, по-моєму, Криві Коліна більші.

— І я знаю міста, — піднімає руку Іванна Косменюк. — Київ, Польща і Росія.

Лунає дзвінок. Учителька веде дітей до їдальні.

Їм дають бутерброд із ковбасою та банан.

— У начальства є бажання нашу школу закрити, але ми не здаємося, — говорить Сергій Поліщук, сільський голова. — У дитсадку 59 вихованців. Якщо навіть половина поїде у Криві Коліна, школа без дітей не залишиться. Треба з кожним із батьків поговорити, щоб не їздили туди. Гляди й школу вбережемо. Бо не буде школи — не буде й села.

×