— Наприкінці січня ми отримали наказ відбути в сектор С для запобігання прориву на Дебальцеве. Перший танк ворога знищили з ходу, — розповідає командир танкової роти 92-ї окремої механізованої бригади 30-річний Олег Баркатов із Харкова.
— Ворог думав, що вибив нас. Колоною рухався в тил. Для цього мав пройти нас, — продовжує Олег Баркатов. — У бій вступили два наші танки й добровольці з 17-ї бригади. Одразу знищили три танки. Потім допомогли гелікоптери. Противник почав відступати. Ми зайняли опорні пункти "Валєра", "Сєрьога" і "Льоха". Вони атакували артилерією. Хотіли подавити нас морально й фізично. Але не вдалося. Наш танк теж підбили. Вийшов із бою, вистрілявши весь боєкомплект. Ззовні горів гумовий підбій, але мотор працював. Це виглядало дуже ефектно. Великих пошкоджень танк не зазнав.
Був момент, коли виїхали дві їхні 72-ки (танки Т-72, якими воює російська армія. — "ГПУ"). Наткнулися на свій же раніше підбитий танк. Почали по ньому стріляти. Наш був замаскований. Побачили його, коли ми вже по них працювали. Два набої просвистіли наді мною. Аж танк хитнуло. Коли виліз, зрозумів, що снаряд пролетів за 40 сантиметрів від мене. Перебив кулемет. Радіорозвідка потім розповіла, що бойовики відмовлялися сідати в танки. Три їхні танки, броньований джип, багато вантажівок і легкої техніки залишилися в полі.
Вони хотіли оточити нас великим колом. Відрізати селища Миронівське, Луганське. Багато сил кидали на перший опорний пункт "Валєра", навпроти Санжарівки. Артилерія працювала зі світанку до сутінків. Але коли наступали, щоразу отримували відсіч. Багато їхньої піхоти загинуло.
Після першого бою взагалі не стріляли. Думаю, вся їхня тактична група залишилася на тому полі. В нашій роті — жодного загиблого. Є контужені, поранені. У мене совість чиста. З нашого крила ворог на Дебальцеве не прорвався. Його обійшли з іншого боку. Відхопили значно менше, ніж планували. Коли вони взяли Логвінове, десант 79-ї бригади його зачищав. Мій командир взводу Вася Божок підбив там три ворожі танки. Потім на "Лайф-ньюз" показували їх спалені. Казали: "укропи" пішли в атаку й отримали по голові. Але танки розвернуті в наш бік. То як це ми йшли в атаку? Задом наперед? — сміється Олег Баркатов.
За рахунок чого вдалося стримати ворога?
— Всі дії ми координували з командиром бригади Віктором Ніколюком (розробляв операцію затримання російських ГРУшників Єрофєєва й Александрова. Поранений 3 листопада 2015 року під Трьохізбенкою. — "ГПУ"). Із сектору А координував наші дії в секторі С. Завдяки йому в нас все добре вийшло. Я привіз усі танки цілими й людей — живими. Молодці хлопці з піхоти 128-ї бригади, які з нами стояли. Дідусі вже, але відчайдушні. Казали: "У мене в житті все є, внуки є. Готовий себе віддати Батьківщині". Мінометники від Бога. Злагодженість дуже важлива. Хтось не зрозумів, злякався, напився — це білет в один кінець. Нашій роті дали п'ять орденів — Богдана Хмельницького та за мужність. Вася Божок отримав Героя України.
Ви зараз навчаєтеся в Університеті оборони імені Черняховського. Ким будете?
— Коли повернулися з АТО, мене підвищили. Став начальником штабу окремого танкового батальйону. Влітку вступив до університету. Навчатимусь два роки. За посадою буду комбатом і вище. Служу з 2003-го. З військовим ліцеєм — з 2001-го. Батько полковник — 31 рік вислуги. Дід — теж полковник. У нас династія.
Як змінилася підготовка військових порівняно з довоєнним часом?
— Раніше всі думали, що війни не буде. А вона була поруч. На навчаннях стріляли, але без маневрів. Бо не мали пального. Та в мене танки скільки років стояли в боксі пофарбовані й красиві — в одну ніч зірвалися й поїхали. Ми їх гарно обслуговували. Зараз грошей на навчання не шкодують. Усі зрозуміли, що буває, коли військові не підготовлені. Згадаймо, з яких жертв починалася АТО. Не знаю за техніку інших підрозділів. Але наші танки як воювали з початку війни, так і досі на Луганщині. Ясно, що вигляд уже не такий товарний. Головне, що їздять і стріляють.
У росіян краща техніка?
— Я не сказав би. Коли ми стояли на Т-64 проти їхніх Т-72, одним танком прибили два їхніх. Вони удвох виїхали, почали по мені стріляти, і ми зразу обидва спалили. У них гірші системи. Хіба, може, є нові модифікації. Якби нам дали "Оплоти", було б добре. Але вони дорогі.
Як зараз готують спеціалістів?
— Мобілізованих — у навчальних центрах, на полігонах. Там ще можуть допустити формалізм, бо їх багато. У підрозділі вже займаєшся сам. Бо вам завтра разом у бій. Ціна навчання — життя його і моє. Я воював із хлопцями третьої хвилі мобілізації. Чудові бійці. Четверта — теж толкові й мотивовані.
1 
1
Коментарі