"Сниться мені минулої ночі Зеленський. Ніби виходжу надвір, а він на порозі стоїть"

 

— Сниться мені минулої ночі Зеленський. Ніби виходжу надвір, а він на порозі стоїть. Запросила в хату, а пригостити нема чим. У холодильнику тільки слоїк кисляку. Так невдобно. Раптом син залітає і виштовхує президента за двері. Вже рік говорить зі мною через зуби, бо я за цього голосувала, — в селі Світязь Шацького району на Волині вранці 21 червня жінка в оливковому халаті веде спортивний велосипед уздовж пляжу.

Приїхала із сусіднього села. У двох кошиках — пончики з чорницями, маком і згущеним молоком. Продає по 25 грн.

— Учора взяла 400 гривень. Що то є у високий сезон? Раніше менш як 2 тисячі додому не привозила. О четвертій ранку встаю.

Син із батьком номери готують для гостей. Цілими днями все антисептиком оброб­ляють. Спочатку вирішили туристів зі Львова і Києва не брати. Там інфекційні переповнені. Відмовили одним-другим. А потім бачимо: якщо поляки і білоруси не приїдуть, сезон завалимо. Заселяємо всіх, ціни спустили. Торік брали по 300 з людини, тепер — по 250 за добу.

— Ціну ви зря трогали, Пєтровна, — беззубий чоловік обганяє її на білому електросамокаті. — У вас же конкурентів пошті не осталося. Сусіди справа базу ще в квітні збули. Зліва — на продаж виставили.

— Та хіба вони свою халабуду за 165 тисяч доларів продадуть? Ти бачив, яка там розвалюха? Угли цвітуть, криша тече. Торік за неї могли 200 штук узяти. Приїжджав чоловік з Криму, хотів тут вести бізнес. Але Свєта носом крутила. Тепер продає, дак не беруть. А син із невісткою вже в Польщі пригледіли будинок за ті гроші.

О 9:40 на центральному пляжі двоє чоловіків крізь закопчене скло дивляться сонячне затемнення:

— Я влюбився в її мозок. Японською чеше швидше, ніж я українською, — брюнет із мелірованим чубом тягне через трубочку мохіто. — У мене таких розумних не було. Катя щотижня прочитує нову книжку.

— Тебе не смущає, що їй 28, а тобі 19? — його кучерявий товариш зав'язує бандану на голові.

— Чувак, біля такої забуваєш про вік. Не ревнує, не пиляє, не пищить, що хоче заміж. Ми сексом займалися в лісі, в магазині, басейні й кінотеатрі. Іноді здається, що в неї є інший. Можу два дні їй не писати, не дзвонити. Не ображається, робить вигляд, що не скучила. Коли хоче лаятися, цитує Ремарка чи Платона. Напам'ять знає всього Пастернака.

Лучанка 49-річна Олена Мороз купує полуницю і помідори на ринку в урочищі Гряда. На чорній масці вишито "Мяу".

— Ти на стоянці під обласною лікарнею була? Там нема машини, дешевшої за "Фольксваґен". Анастезіолог бере з пацієнта тисячу за операцію, хірург — не менше трьох. Їм нема різниці, зар­плата 5 чи 10 тисяч. Бо на зарплату ніхто не живе. Нонку з медучилища пам'ятаєш? За травень отримала 16 тисяч. Купила холодильника. На ремонт відкладає. Але чоловік з дому пішов. Поставив перед фактом: або він, або робота.

— Я теж роботу вибрала б, — білявка несе у пакеті 2 кг м'яса і батон. Вона — в коротких джинсових шортах. Виляє стегнами. На неї задивляється сивий продавець таранки. — Думала, розлучення не переживу. А вже місяць, як без Дімки. Нічого мені не бракує, тільки спину нема кому помити.

— Мали в турецькому Кемері відпочивати. 29 тисяч заплатили за путьовку. Гроші не повернули. Тур перебронювали на осінь, а я летіти боюся, — каже на пляжі киянка Світлана, 52 роки. Вона в рожевій масці у тон до купальника.

— Другу хвилю коронавірусу чекають на осінь. Кума на швейній фабриці працює. На Європу відшили партію масок із новорічним орнаментом, — п'є холодну мінералку, чхає. Люди, які засмагали за 2 м, перетягують покривало далі, оббризкують руки антисептиком.

— За наступні 20 років світ зміниться. Хто доживе до 2030, буде здивований і шокований, — вкриті родимками руки мастить сонцезахисним кремом.

— Я їх питаю: "У вас всі дома?", — вусань у чорній масці на підборідді крутить пальцем біля скроні. Чекає черги, щоб покататися на катамарані.

— Наші люди шукають, як виїхати, а вони в Нью-Йорку квартиру продали і сюди приперлися. Дядько виїхав в Америку після війни. Будівельну компанію відкрив. Всі діти у Штатах родилися. Він сильно сварився, коли вдома чув англійську. Казав: "Під цим дахом — Україна". Перед смертю взяв із них клятву, що сюди вернуться. Внучка його кремувала. Тримали прах вдома 16 місяців, доки не привезли на Волинь. Розсипали на в'їзді до Ковеля, як заповів. Тепер Мар'яна у школі викладає англійську. Купили з братом триповерхову хату біля церкви, перший поверх віддали під недільну школу. Скучають за Америкою. Не можуть звикнути до наших порядків.

Назустріч іде сивий молодий чоловік на двох протезах.

— З війни повернувся? — вусань цікавиться в місцевої жінки, яка ховається від сонця під солом'яним капелюхом.

— Мабуть, заснув п'яний на коліях, — чистить від попелу мангал.

— Сонька, чи ти сліпа? — її перебиває сусідка. — То Олесі покійної син. Після Авдіївки пів року в госпіталі лежав. У нього дядько в Афгані загинув, а дід — за УПА воював.

— Це той, від якого жінка пішла?

— Кажуть, він повернувся, а вона вагітна від іншого. До Луцька переїхав, хату матері на продаж виставив. А потім передумав. Приїжджала до нього одна медсестричка. Пожили місяць і розбіглися. Хлопець спокійний, не п'є. Щодня в магазині купляє шпроти, безалкогольне пиво і шоколадку. Сусідка хотіла кошенят у відрі потопити. Відібрав. В інтернеті всім господарів знайшов. Двох завіз у Любомиль, одне — в Ківерці. Брав у мене сир і молоко.

— День народження святкували на цвинтарі. Взяли віскі, яке Сашка любив. Щойно почали про аеропорт згадувати, як до пам'ятника прилетів грак. Сів і слухає, очима водить, — увечері на пляжі в урочищі Гряда лишається кілька десятків людей. Четверо чоловіків у плавках вмощуються ближче до води, у пластикові тарілки нарізають огірки, насипають чипси. Високий, із волохатими грудьми, несе шість шампурів із шашликом. За ним сутулий із розбитим коліном тягне ящик пива.

— Він з аеропорту вибрався без подряпини, а тут року не протягнув, — говорить останній. — Спочатку на мотоциклі розбився. Місяць лежав у реанімації, а коли очнувся, зразу покликав Ксюшу заміж. Вони дев'ять років зустрічалися. Вона йому двох дітей народила, але був проти весілля. Якось сиділи з ним в одній компанії. Кажу, що пам'ятаєш, доки лежав у комі. Каже, що хотів летіти на небо, а батько тримав за ноги.

— Я в неотложці працював із чуваком, який 19 людей з того світу повернув, — роздає шампури товаришам. — Каже, після смерті тіла мозок працює ще 7 хвилин. Людина встигає пережити все життя спочатку.

— Сашик теж почав жити спочатку. Вчився ходити і говорити. Сидів в "Опелі" біля свого подвір'я, як у їхнє авто врізався п'яний на джипі. Оксана з роботи поверталася. Коли добігла до машини, він був ще теплий.

— Напарниці не виплатив 30 тисяч гривень, мені за травень винен 15. Про те, що нас звільнено, повідомив есемескою. Телефон відключив, видалився з соцмереж і пропав. Я через бухгалтера дізналася, де живе. Приїжджаємо, а там чужі люди. Квартиру купили минулого тижня. Ти знаєш, яких цабе він на бабки кинув? А претензії всі до мене — я ж їм тури бронювала, — двоє колежанок заходять у воду по коліна. Хмариться, починає накрапати дощ. Рудоволоса збирає коси в пучок.

— Виходь заміж за Славіка. Це твій шанс налагодити життя, — ховає в рюкзак залишки піци і книжку Сергія Жадана "Месопотамія".

— Скучно мені з ним. Довше як пів року не витримаю, — бере до рук смартфон. — Мама п'ять разів дзвонила, а я не чула. Село затопило. Свині в хліві мало не потопилися, корова додому з лугу припливла.

×