— Техніка простояла 15 років в Умані. Деякі машини останній раз заводили вісім років тому. Але беремо всю техніку, що дають. Зробимо все, аби поїхати на Донбас своїм ходом, — розповідає 40-річний Анатолій Тименко з 41-го чернігівського мотопіхотного батальйону. У селі Сичівка Христинівського району на Черкащині з п'ятьма бійцями ремонтує вантажівки, що поїдуть на Донбас — три ЗіЛи й "Урал".
— Це наша друга ротація. На першу дали ГАЗ-52, ГАЗ-53, КамАЗи. Був автобус шкільний. Але він не захистить у бою. Ці машини теж не дуже захистять, але вони хоч підвищеної прохідності. Після мінських домовленостей не було жодної доби, щоб не стріляли. В ОБСЄ робочий день до п'яти часов. Обстріли починають у шість. Радує, що бойовики між собою стріляються. Ми в селі стоїмо. Місцеві на гуманітарку не розщитують. Навколо все взривається, а вони пахають, сіють.
— Командир однієї з рот нашого батальйону з Умані. Тут спілкується з волонтерами. Була інформація, що є машини, які треба забрати. Сказали — заправите баки й на передову. Але всі машини треба було капітально ремонтувати, — говорить 29-річний Іван Бутунець із міста Носівка Чернігівської області. — Завели тільки дві. Без ремонту машини б до зони АТО не доїхали. На чотирьох зробили нові кузови. Поставили нову резину, перебрали мотори.
Бійців поселили в готелі. Годують тричі на день.
— Знаю їхнього комбата. Попросив, чи можна в мене поремонтувати одну машину. А пригнали чотири. Дав хлопцям три номери в готелі. Люди з ближніх сіл почали везти картоплю, продукти, молоко, сир, консервацію — сотні банок. Із Шельпахівки дали кабана. Ми тут його закололи, щоб хлопці мали що їсти, — розповідає підприємець Віктор Білобров, 62 роки. Із бійцями чіпляє борти до вантажівки. — Тепер ці машини можуть робити десятки років. Борти були такі гнилі, що людина вилізла наверх і провалилася. Все дерево викидали, ставили нове. Дав на це свої дуби. Латали паливні баки, бо всі були діряві.
"Урал", що возитиме зенітний комплекс, ремонтують у Христинівці. Працюють у гаражі хлібозаводу.
— Забронювали радіатор, обшили залізом борти. Помагали багато людей. Усі, кого просив дати матеріал, — відгукувалися, — каже директор заводу 61-річний Микола Плужник. — Служив у Казахстані в зенітно-ракетних військах. Їздив на такому "Уралі" 1972 року. Не думав, що прийдеться його бронювати для війни. Син служить у спецпідрозділі. Тричі був у зоні АТО. Один із наших водіїв більше року там. Тримаємо робоче місце для нього.
Механіки чіпляють фари до пофарбованої вантажівки. У кабіну ставлять наново обшиті сидіння. До борта кріплять український прапор.
— Машину оживили. Тепер може їздити, поки не підірвуть. Пуля не візьме точно, бо добре обшили бронею, — додає механік Василь Окоча, 56 років.
2 
1
Коментарі