— Кабан сьогодні довго спав. Його сильно вимотує шум і багато уваги, — каже Іван Шпаковський, 35 років. Він доглядає за кнуром Фунтиком, якого оселили у фан-зоні на Хрещатику. Свиня робить прогнози результатів футбольних матчів.
В обід 386-кілограмовий Фунтик лежить у кутку клітки. Час від часу піднімає рило й дивиться на туристів.
— Як від нього смердить, — затискає пальцями ніс хлопчик. — Він воняє, як бабина корова Ласка, — шарпає за спідницю маму.
— Фунтик ще не смердючий, — говорить Іван. — Доки його не помиєш і кучу не почистиш, спати не ляже.
— Ой не кажіть, кнур є кнур. Мамі на базарі підсунули кнуряче м'ясо, воно на сковороді скакало, як дурне. Півдня сечею смерділо на всю квартиру, — Анастасія кличе сина до намету з настільним футболом. Хлопець упирається. Сідає на бордюр біля кнура.
Доглядач кидає в загорожу жменю кропиви. Кабан підгинає передні ратиці, повільно встає. Нюхає кропиву й неквапливо жує.
— Любить банани, яблука. Тащиться від кукурудзяних пластівців, — Іван підкидає кабану у миску дві жмені тертої моркви.
Організатори фан-зони кажуть, кабана привезли з Житомирщини. Інші говорять, із Бородянського району Київської області. Звідти і його доглядач Іван. Він щодня готує вдома їжу для свині та підвозить її на Хрещатик. Миє Фунтика двічі на день шампунем із кропивою.
— Молодий ще кнурик, усього два роки, — каже Іван. — Але у футболі розбирається краще за деяких людей. На його фермі стоїть плазмовий телевізор. Коли показують футбол, Фунтик навіть їсти перестає. Бачить гол — рохкає, копушиться, може стайню рознести.
До клітки підходять троє шведів. Іван англійську не розуміє. Охоронець Андрій намагається перекладати.
— У нас таких великих свиней немає, — каже англійською швед Алекс Поль. — Друзі, гляньте, які в нього м'ячі під хвостом. Та вони більші за мій кулак.
Компанія регоче. Фотографуються. Просяться всередину, але Іван не пускає:
— Може вдарити або звалить із ніг і почне рилом цілувати.
Підпилий чоловік років 30 у спортивному костюмі нахиляється над ґратами, рохкає — кличе кнура пальцем. Охоронець просить відійти.
— Він тобі нікого не нагадує? — звертається чоловік до своєї супутниці.
— Владислава Олеговича з кафедри?
— Нє, Віктора Федоровича, — сміється парубок. — Тільки очі добріші.
О 16.00 клітку обступають кілька сотень людей. Перед кабаном ставлять дві миски кукурудзяних пластівців. В одній прапор Данії, в іншій — Голландії. З якої миски кнур з'їсть пластівці — та команда виграє сьогодні. Кабан рохкає й біжить до миски з прапором Голландії, але на півдорозі звертає до іншої.
— Серьога, нужна ставить на датчан. Кабан не ошибается, — каже товаришу чоловік у спортивному костюмі.
— Та ти гониш. Голландія виграє. Кнуру все одно звідки жерти. Якщо не маєш куди всунути 200 гривень, віддай мені на пиво.
У матчі Німеччина—Португалія кнур "передрікає" перемогу німцям.
— Не вгадаєш — на м'ясо підеш, — вигукує з натовпу лисий парубок. У нього на щоці намальований прапор України. — Якщо данці виграють, я тобі ящик тістечок принесу, — чеше кабана за вухом. Той пручається, злегка кусає чоловіка за руку. Той сахається.
— Він так вітається, — каже охоронець. — Мабуть, йому ваша дружина подобається.
Та прискає сміхом із натовпу.
Увечері збірні Данії та Німеччини здобувають перемоги.
3 
1
Коментарі
2