Хрещені батьки мають відкупитися

 

— Це так у нас роблять за звичаєм, коли на весіллі влаштовують "вареники", — розповідає 29-річна Ірина Біньковська, яка донедавна носила прізвище Заверуха. У селі Стетківці Чуднівського району Житомирської області Ірина та 33-річний Леонід Біньковський відгуляли весілля.

За традицією, на другий день когось із жінок перевдягають женихом, а чоловіка — в молоду. Перебрані кепкують одне з одного, веселять гостей. Потім везуть рідних і хрещених батьків купати у воді. Візки вимощують соломою, сіном, прикрашають квітками. Щоб не кидали у воду, батьки мають відкупитися — пригостити горілкою та закускою.

Так зробили і на весіллі Ірини та Леоніда. "Наречену" поверх шортів запнули тюлем, підмалювали щоки та губи і намостили груди. Фату одягли справжню, але з весілля сестри нареченої. Нову брати не ризикнули — під час забави й танців одяг дуже рветься.

"Молодого" вдягли у стоптані чоботи, шапку-вушанку й домалювали вуса. На штани спереду пришили дві цибулини й банан між ними.

— Можна причепити морквину чи качана, щоб було зрозуміло, що це — жених, — сміється Ірина. — У нас не знайшли качана, то взяли банана.

Гості всіляко під"юджують переодягнену пару, щоб ті у відповідь жартували. Справжні молоді у звичайному одязі спостерігають за цим. З клубу, де накривали столи, перебрані завернули до магазину. Там на порозі чекали ящики пива і бутель домашньої горілки.

Познайомилися молодята в гастрономі "Корбутівка" в Житомирі, де Ірина працює продавцем. Леонід зайшов туди після екзамену в Політехнічному інституті. Він — заочник, працює електромонтажником у Києві. Мріє побудувати свій будинок у Житомирі.

Гуляли весілля в молодої, а потім в нареченого — в селі Чміль Ємільчинського району Житомирської області. Леонід взував тещу в чоботи.

Вінчалися в костелі в Ємільчиному. Ксьондз наполіг, щоб молоді до вінчання кілька разів приходили до нього на бесіди про спільне подружнє життя.

— Не знаю точно, чи я католик, але майже всі в селі мають прізвища на "ський". Бабця вміє молитися по-польськи, тому вирішив, що підемо в костел, — пояснює Леонід.

×