— Для поїздки додому починаю збирати гроші за три місяці. При собі завжди має бути не менш як тисяча гривень, — каже 19-річний Олександр, студент Донецького національного університету. Навчається у Вінниці.
Просить не вказувати факультет і прізвище — аби не нарікали викладачі. Родом із міста Єнакієвого на Донеччині.
— Додому везу крупи, твердий сир, сало, ліки. Вигідно брати електроніку — флешки, міксери, мобільні телефони, пароварки, тонометри. Батькові — запчастини до машин і комп'ютери. Маю тут стипендію та підробітки. Роздаю рекламу, ремонтую комп'ютери, працюю репетитором із математики. Іноді батьки кидають на картку рублі. Але міняти невигідно, бо на курсі втрачаю багато, — говорить. — Викладачі теж їздять. У багатьох там рідня. Але між собою про це не говоримо.
У Єнакієвому буває двічі на рік — на літні і зимові канікули.
— Там батьки, двоє братів і бабуся з дідусем. Як дізнався, що універ переїздить, думав — то шутка, — додає. — Кілька місяців думав, залишуся чи переїду. Підштовхнув товариш, який тепер у Львові. Каже: та там нормальні люди, дітей не їдять. Я мріяв подорожувати. З окупованого Донбасу нікуди б не поїхав.
Аби потрапити до Єнакієвого, їду в Київ. Звідти — на Костянтинівку й на блокпост в Артемівськ. Поїздка на окуповану територію обходиться від 500 до тисячі гривень — як за кордон. Ціна залежить від приватників, що забирають до блокпосту. Можна чекати муніципальний автобус. Дешево, але довго. На українських блокпостах перевіряють торби. Аби не трусили, в кишені мають бути 100–200 гривень. Наверх торби кладу брудну білизну. Її не люблять перебирати.
Із Донецька до Вінниці двічі доїжджав за 400 гривень. Повернувся на день раніше, бо наступного мали закрити блокпост. Люди згуртовані, як ніколи. Інформація з фронту доходить миттєво. Раніше батьки не знали, як звати сусідів, а зараз одне одному помагають. Весь будинок об'єднала війна і спільний підвал. Я живу на Ватутіна. В нас не влучив жоден снаряд, лише в кімнаті розбило вікно, — каже Олександр. — Бачив багато молоді, людей із колясками. Магазини працюють. У трамваях поставили компостери, бо економлять на кондукторах. Люди їздять по кілька тижнів з одним квитком. Як буде перевірка — попереджають, тоді всі компостують.
У місті обговорюють погоду й високі ціни. На владу не скаржаться, бо можуть забрати до поліції. Працюють два заводи — горлівський "Стирол" і Донецький металургійний. Платять у гривнях. Працівників видно здалека. Купують дорогі ковбаси, червону рибу. Отримують по 8 тисяч гривень. Таких грошей не бачать навіть військові. Але їх перевіряють, аби не мали зв'язків із бойовиками і не продавали їм продукцію, — продовжує. — Можуть прийти додому й перевірити, з ким спілкуєшся вечорами. Телефони — теж.
23-річна Наталія Черник два роки не була в Донецьку. Закінчила Донецький університет у Вінниці, працює в Києві.
— У родителей там квартира. Решила посмотреть, что с ней, можно ли продать, — розповідає. — Готувалася півроку. Понаписувала знайомим, аби подивилися, що з нашим домом. Він — у Київському районі, де постійно стріляли. Ті щодня писали. Зібралася в листопаді. Двічі перекладала речі. Накупила консервів, макаронів, круп. Чемодан важив 40 кіло. Ще ліків, сиропів від кашлю, памперсів, бо на форумах писали: цього бракує. Усе везла на замовлення форумчанам. Дуже нервувалася. Перед поїздкою злягла в лікарню. Весь час уявляла, як приходжу в місто, а там усе зруйновано.
Жінка приїхала в Донецьк 20 січня на тиждень.
— Вразила чистота. Війна, все погано, а сміття вивезене й вулиці заметені. Біля дому працює дитсадок. Сильно піднялися люди, які мали під домом шматок землі. Кажуть, торгують продуктами. Ніби все є, але — однотипне. Два види молока, ковбаса лише "Ростовська", немає памперсів і дитячих сумішей, — розповідає. — Тиждень не могла знайти сантехніка, щоб відремонтував кран на кухні. Усі чоловіки пиячать або воюють.
Думала зустрітися з подружками, але ті не схотіли. Кілька днів гуляла містом. Помітила, що в центрі відкрили магазин дорогої білизни. Комплект — понад 3 тисячі гривень, є покупці. Кафе поменшало. Транспорт ходить утричі рідше. На тролейбус чекають 20–25 хвилин.
Квартира виявилася у задовільному стані. Наталія виставила її на продаж. Оголошення розмістила в соцмережі. Сказала сусідам.
— Раніше їхала з міста і плакала. Тепер раділа, бо тут усе чуже. Ближчими стали Вінниця й Київ, — додає.
71 раз бойовики відкрили вогонь по українських позиціях упродовж 14 лютого. Про це повідомив прес-центр штабу АТО. З мінометів обстріляли села Красногорівку, Піски, Талаківку, Майорськ і Зайцеве. Із гранатометів і стрілецької зброї — Новотроїцьке, Мар'їнку, Авдіївку, Новгородське, Опитне та шахту Бутівка.
6 російських військовослужбовців загинули та 12 поранені на окупованій території Донеччини 11 лютого. Про це повідомив представник Головного управління розвідки Міноборони Вадим Скібіцький. Поранених відвезли в Донецьку обласну лікарню.
Двох демобілізованих бійців 92-ї бригади заарештували в Краматорську за підозрою в розстрілі мобільної групи в сірій зоні під Щастям у вересні 2015-го. Це старшина окремої розвідроти Олександр Свідро з позивним "Змій" і розвідник Павло Долженко "Крим". Їх звинувачують в умисному вбивстві з обтяжуючими обставинами. Чоловікам загрожує довічне ув'язнення. Ще трьох бійців 15 лютого викликали на допит. Нагадаємо, 2 вересня на Луганщині розстріляли мобільну групу, яка боролася з контрабандою.
Пропускний пункт "Мар'їнка" 14 лютого відновив свою роботу, повідомили в штабі АТО. Блокпост закрили в суботу 13 лютого після сильних обстрілів бойовиками із гранатометів, кулеметів та стрілецької зброї. 14 лютого вночі стрілянина припинилася.
8 
35413
Коментарі