— Вася, май совість. Зараз третя година дня. Я ж просив тебе, щоб зустрів! Мати передала сумку з тушонками й сітку картоплі, — високий смуглий чоловік кричить у стару мобілку "Нокіа" на автостанції "Київ", неподалік залізничного вокзалу. Жителі міста називають її ямою, бо розташована в яру. Звідти відправляються мікроавтобуси по всій країні.
— Прикинь, сільському голові магазин спалили. Хлопцям з АТО роздати землю не хотів, кажуть. Він же там 4 гектари малини посадив. Думаю, тут не в землі справа. Половину лісу вирубав і продав. Пам'ятаєш ті дубки, де ми з тобою білі гриби збирали. Уже нічого нема. Одні пеньки. Петрович купив три квартири в Рівному і дві у Львові. Женіку два автобуси спалили, бо возив людей до Москви.
Жінка в солом'яному капелюшку ставить сумку в багажник маршрутки "Луцьк-Експрес". Займає місце біля водія.
— У доньки гостювала? Машка до 30 років заміж вспіє вийти? — питає в неї подруга.
— Досі живе зі Славіком. Бачила, як він на неї руку піднімає. Я його нашим зятьом не представляю. Це страшна людина.
— Чого ж вона за нього тримається?
— Каже, їй із ним добре. Доки не п'є — нормальний чоловік. Охоронцем у депутата працює. Гроші файні приносить. У червні заробив 20 тисяч. Обіцяв відвезти Машку в Одесу на море, а сам полетів у Лісабон із шефом. Півсвіту з ним облітав. До дочки їжджу, коли він у відрядженні. Не любить, як вона запрошує до себе гостей.
— На перший погляд, нормальний хлопець.
— До Іловайська був нормальний. Із війни повернувся нервовий і злий. На руках ніс друга, якому відірвало дві ноги. Той від больового шоку знепритомнів. Помер від втрати крові дорогою до шпиталю. Після того Славіка як підмінили. Навіть батьки з ним не можуть спілкуватися нормально. У його шефа своя міні-армія. 100 чоловік на зарплаті, ще півтисячі можуть за годину зібратися по дзвінку. Бачиш, як вони нового Майдану бояться.
Прибуває автобус із польського міста Познань. 50-річний чоловік у джинсових шортах дістає з багажника зелений туристичний рюкзак. Іде займати чергу до обмінника. У кишені вібрує телефон. На рингтоні — "Лента за лентою" Тараса Чубая.
— Героям слава, — говорить замість привітання. — Приїхав. Злоті розміняю й — на метро. Останню зарплату поляк не віддав. Мовляв, заплатить, якщо до нього повернуся. Але я вже рознюхав іншу тєму. Фірма, що нас на Польщу возила, збирає людей у Канаду. Будівельникам із моїм стажем обіцяють 3 тисячі в місяць. Мене ніхто тут не тримає. Донька гроші взяла, а спілкуватися не бажає. Двом дружинам залишив по квартирі. Тепер якщо ще на одну зароблю, нікого заміж не кликатиму. Бо останусь на пенсії бомжом.
Жінка в білій футболці купує "Київський торт" за 240 грн. Тримає квиток до Житомира. Розціловує в обидві щоки худорляву знайому в джинсовій спідниці. Та працює на автостанції зазивалою. Шукає пасажирів на маршрутки до Новограда-Волинського, Рівного, Ковеля.
— Приїхала для Альони шукати квартиру. Дочка планувала перебратися ближче до роботи. Подивилася сьогодні чотири й вирішила залишатися в Голосіївському районі. Там знімає "двушку" за 6 тисяч. А в Шевченківському за таку саму хочуть 10. Були в одній квартирі на Дорогожичах. Там місяць тому бабка померла. Онуки здають. Меблям більш як 30 років, ремонт — ще з часів перебудови. По стінах клопи бігають. Готові здавати за 7 тисяч. Але Альона там навіть роззутися боялася.
— Сім років у Києві, а досі своїм житлом не обзавелася?
— Хотіла, але ми з батьком відмовляємо. Куди спішити? З її професією легко знайти роботу за кордоном. Торік у Болгарію кликали. Але шеф умовив залишитися, підняв зарплату на 200 доларів. Хто ж знав, що начальника посадять, а фірма за півроку збанкрутує. Перейшла до конкурентів. Зарплата та сама, але лише три вихідних на місяць. Їхнє рекламне агентство працює без вихідних. А біг-бордів вільних майже не залишилося. Партії в оренду розібрали. Бояться, що восени будуть вибори. Платять за пусті площі, аби їх не зайняли суперники.
13 
1
Коментарі