"Бійтеся наступити на пацюка", — попередив нас гід при вході до храму. Потім попросив роззутися. Цього вимагає звичай. Хто не мав шкарпеток, можна було тут же купити. Ходити босому не дуже приємно, бо можна наступити на послід гризунів, — розповідає вінничанин Геннадій Солейко, 41 рік, про екскурсію до храму щурів в індійському місті Деншок.
Від пацюків у храмі аж кишить. Вони бігають, п'ють із широких низьких мисок молоко і воду. Гріються на сонці й купами сплять в прохолодних кутках храму. Щурі не звертають уваги на людей, але не вилазять на червону доріжку, по якій ходять.
— Якщо не звертати з доріжки, то пацюка не розчавиш. Хто ж вбив гризуна, мусить заплатити за нього золотом. Тварину тут же важать. Скільки затягне, стільки й золота треба віддати. У нашій групі щура ніхто не розчавив. Там кругом стільки лайна й бруду, що гуляти по храму, сходячи з доріжки, не охота.
Храму пацюків близько 600 років. Його збудували так, що температура всередині завжди стала, близько 22°С. Стіни різьблені, з каменю та металу. Біля входу — дві фігури левів. Вікна й двері завжди відчинені, але щурі з храму не тікають. На вікнах стоять решітки, щоб птахи не залітали всередину і не крали у пацюків їжу. При храмі працюють жреці, які годують тварин і прибирають за ними.
— Місцеві жителі ходять у храм, як ми на цвинтар. Вони вірять, що душі їхніх померлих родичів переселяються у пацюків. Тому так їм поклоняються й бережуть.
Серед щурів є один альбінос. Його особливо оберігають. Кажуть, якщо він вийде до когось із туристів і візьме від нього їжу, на іноземця чекатиме неймовірний фарт.
3 
1
Коментарі