У Росію я подався на травневі свята. Росіяни, з якими подорожував торік Західною Україною, запросили у Вологду.
— Покажемо наш кремль, — обіцяє телефоном приятель, 41-річний Олексій Скотников. У Вологді живе півроку.
За 670 грн добираюся потягом до Москви. Тут не затримуюся, до Вологди ще 9 год. їзди залізницею. Відстань між містами така ж, як між Києвом і Львовом. А квиток коштує вдвічі дорожче — 260 грн. Загалом із Києва до Вологди добиратися треба понад добу.
Надвечір ідемо оглядати центр Вологди. Олексіїв колега, 29-річний Максим Кротов, веде до кремля. Так у Вологді називають колишню резиденцію місцевих архієпископів. Із 1920-х там влаштували музей. Проходимо кілька кварталів із двоповерховими дерев'яними будинками. Вікна, одвірки та карнизи прикрашені різьбленням. Багато стоять пусткою.
— Ремонтувати дерев'яні будинки дорого, треба повністю розбирати і складати по-новій. Бізнесмени, що покупували ці доміки, їх палять. Потім ставлять нові, теж із дерева, — розповідає Максим Кротов.
Проминаємо цегляну церкву без бані. На вході вивіска — "Мясная лавка". Кафедральний Софійський собор — квадратна біла споруда із п'ятьма банями-"цибулинами" під цинковою бляхою. Тепер це музей. Дивитися йду сам. За квиток віддаю 100 руб., це близько 25 грн. Із середини приміщення повністю розписане фресками XIV ст. Це робота монаха Діонісія. Оглядаю собор із півгодини. Я — єдиний відвідувач. Із двору заглядає наглядачка:
— Уже переживаю, чи не сталося із вами чого, — каже.
Наступного дня їдемо за місто, в етнографічний музей Семенково. Далі сміття на вулицях помітно більшає.
— Грязно, как и везде в России, — пояснює Олексій. За місто їдемо його джипом "хюндай".
На 10 га музейного поля стоять із 10 великих "ізб" XIX ст. Від будинку до будинку прокладені дерев'яні настили — тротуари. Пройти можна тільки ними: весь схил залитий водою. Пополудні в неділю відвідувачів — менш як 10. Пускають до двох будинків. Заходимо через низькі двері, нахилившись до пояса. Праворуч — три кімнати із розписними стінами. Ліворуч — зимівник та комора для худоби. Їх склали зі свіжообтесаних колод.
— Стійла міняли кожні 10–15 років. Бо взимку гній від худоби на двір не виносили. Це щоб скотині тепліше було. Через те дерево швидко згнивало, — пояснює наглядач.
Прошу друзів повезти у віддалені села, щоб побачити російську глибинку. Олексій відмовляється:
— У Росії вічна проблема — дороги. У глибинці асфальту нема. Мій джип не пройде до середини літа.
Їдемо рівниною з невеликими пагорбами. Видніються річка Біла і озера, що тягнуться на кількадесят кілометрів. За 100 км шляху проїжджаємо кілька поселень на 10–20 похилених дерев'яних будинків.
— У сільському житті Вологодщини за останні 100 років були три великі зміни: електрику провели, асфальт проклали і таксофони при в'їзді в кожну дєрєвню почепили, — розказує Максим. — Це таке розпорядження Путіна: телефон у кожну дєрєвню. Бо ж мобілка тут не ловить. Щоб родичам можна було дзвонити чи "швидку" викликати. Але все одно на дєрєвню ніяка "швидка" не їздить. Своїм ходом треба вибиратися.
1 
1
Коментарі
1