Андрій Воронін - непередбачуваний футболіст. Його успіхи і провали на футбольному полі передбачити так само складно, як і зміну клубів. Андрій конфліктував з двома тренерами збірної України, і при цьому залишився улюбленцем публіки, він ледве не вивів берлінської "Герту" у чемпіони Бундесліги, але не зумів стати своїм у "Ліверпулі", два роки тому повною несподіванкою став переїзд Вороніна з Німеччини до Англії, цієї зими мало хто очікував, що Андрій погодиться на пропозицію російського "Динамо" ...
- Андрію, ви суперечлива людина, вам легко живеться?
- Кому зараз легко? Жартую) У мене така доля, що я багато бачив і багато знаю. Я виїхав з України до Німеччини у 10-му класі середньої школи, тобто в Одесі я не до кінця довчився. 11-ий клас я вже закінчував в Німеччині. От і вийшло, що я ще в дитинстві зрозумів, який суперечливий і різноманітний світ, я зіткнувся з двома системами життя, мені довелося вчитися жити в обох. У Менхенгладбасі я пішов до школи, потім я заочно навчався на фізкультурному, але я 3 місяці вчив тільки мову, а з моєю професією гравця це так і не вийшло, остаточно заговорив німецькою пізніше. Закінчив вищу освіту вже в Одесі.
- Легіонер приїздить і перше чого його навчають - це лаятися?
- Я коли ще вчив тільки німецьку, хлопці казали, я не знав значення якогось слова, от і потім вони сміялися над моїми словами, а потім вже коли я зрозумів, що я говорив - то сам сміявся.
- Як зрозуміліше: матом чи культурно?
- Деяким гравцям як і деяким людям можна пояснити все дослівно, не вживаючи матюки. Але як правило в нашій країні дуже багато людей виражаються саме матом. А, наприклад, в тій же Англії, коли я висловлювався зопалу матом, цього ніхто не розумів. Але потім навчилися, напевно за інтонацією зрозуміли, про що і в яких висловах йде мова! Але це у Британії, а в німецькій як таких матюків немає, є слова нестандартного лексикону, але в порівнянні з нашим матом це пестливі фрази.
- Скільки ви носите грошей в кишені?
- В Європі взагалі кешем не користуються, тому що в Європі скрізь приймають кредитні картки, і як правило, у мене якщо є кеш, то це максимум ну 500 євро, може бути 1000, і ці купюри можуть у мене лежати в кишені 2-3 тижні, місяць ... Адже розрахунок скрізь тільки за кредитними картками, це нормально!
- Ви були в "Однокласниках", але потім зникли, чому?
- Там ще залишилося з десяток фіктивних Андріїв Вороніних - футболістів! Я був в "Однокласниках", але півтора роки тому звідти пішов. Все тому, що дуже багато людей хотіло зі мною дружити, і через це потім виникали проблеми ... Дівчата мене всю дорогу намагалися додати в друзі, я там з кимось парою фраз перекидався, а дружина після цього страшенно ревнувала. Можна сказати, що це не без її допомоги я вийшов з цього сайту. Я хочу про це голосно заявити, що для мене моя сім"я важливіше, ніж сайт однокласників! Набагато важливіше хороші стосунки в сім"ї, ніж щодня доводити, що в мене з тією чи іншою подружкою в однокласниках нічого не було.
- Уявляєте себе не футболістом, і що ви самі набиваєтеся в друзі до зірки?
- Ні! Я б так не робив ніколи, ну хіба що заради сміху. А взагалі-то я з самого раннього дитинства пішов грати в футбол, і напевно всі мої мрії були пов"язані з футболом, от і не можу себе уявити себе по той бік, тобто просто вболівальником.
- У вас були проблеми з допінгом?
- Це проблема не гравців, а лікарів. Вони повинні знати чітко, що можна, а що не можна. А від їхніх помилок страждають футболісти і команди. Якщо я хворію у відпустці або ще десь, я ніколи не вживаю антибіотики, яких не знаю. Навіть ті які знаю використовую тільки з дозволу лікаря. Завжди краще перепитати на всяк випадок! Тому в мене, слава Богу, з допінгом не було проблем.
- Про що ви думаєте, коли грає гімн України?
- Я згадую слова, підспівую про себе ... Я його напам"ять не пам"ятаю, але просто тому, що не намагався вивчити, я не задавася такою метою: от треба мені вивчити саме гімн України. Те, що я пам"ятаю, то я можу співати про себе, і то не завжди, частіше просто думаю про гру.
- Гімн якої країни знаєте напам"ять?
- Жодної! Якщо я не знаю гімн України, то й гімни інших країн тим більше.
- Ви дозволяєте вашій дружині яскраво фарбуватися й ефектно одягатися?
- Вона намагається не дуже багато і часто фарбуватися, тому що мені подобається набагато більше, коли вона природна, а не в макіяжі. З одягом складніше. Це все на любителя, по-перше. А, по-друге, я не можу змусити Юлю одягатися в те чи інше ... Вона у мене одягається так, як вважає за потрібне. Іноді радиться зі мною, але одягне вона щось відкрите, або щось консервативне, це вже залежить не від мене, а від ситуації. Мені все на ній подобається. Втім, я звичайно не схвалив би, якщо б моя дружина ходила напівгола! Я дуже ревнивий сам по собі і не люблю, коли на неї всі витріщаються, тому в нас у цьому плані є компроміс.
- Ви ж вдруге одружені? Як сталося, що ви залишили Катю заради Юлі?
- Я нікого не кидав, я розлучився з Катею до того, як зустрів Юлію. Це було в Одесі, я приїхав у відпустку, і ми на березі моря познайомилися через моїх приятелів. Ми просто опинилися в одній компанії, у нас спільні друзі, так все і вийшло.
- Ви відразу зрозуміли, що це ваша любов?
- Я б не сказав, мені вона з першого погляду сподобалася дуже, але на той момент я не знав, буде вона моєю дружиною чи не буде ... Але вона сподобалася мені відразу. Вона, по-перше, футболу ніколи не бачила і не була великим фанатом. Юля особливо не знала, хто я і що я .. Це мої друзі потім вже сказали, що я футболіст, граю там-то, там-то ... Словом, кохання з першого погляду не було в неї, такого, що ось він - мій чоловік!
- Як розвивалися ваші стосунки далі?
- Вона залишилася тут, я полетів в Леверкузен, вона кілька разів до мене прилітала, і я прилітав в Україну, ми бачилися, і потім через рік вона вже переїхала до мене в Німеччину жити.
- У кінотеатри ходили?
- Чесно кажучи, у Німеччині та Англії взагалі ніколи не ходив в кінотеатри, ну може раз ... Вже й не пам"ятаю. Це в Україні, коли приїздив у відпустку, в Одесі ходив, але після того як всі кінотеатри стали україномовними, то я не ходжу.
- Мовна проблема?
- Я української мови практично не знаю, тому дивитися кіно немає сенсу, я краще піду тоді на англійський чи на німецький фільм, ніж у кінотеатр на український фільм.
- А Одеса - це Україна? Як ви це розумієте?
- Ну звичайно, що за питання! Якщо я не знаю української, то тільки тому, що цією мовою у нас в Одесі ніхто не розмовляв ніколи. І зараз мені вона не потрібна, тому що всі чудово розуміють російську, а переучуватися немає ні сенсу, ні часу. А Одеса для мене це моє улюблене місто, у мене тут всі рідні, близькі, батьки, друзі, родичі, ось тому я туди щороку їжджу, мінімум 1 раз, і я вважаю, що для мене це найкраще місто, в Україні так точно .
- Вас в армію в Одесі не кликали?
- Ні, з армією порядок, мене не дістали. Самі подумайте, як футболіст може служити, грубо кажучи, в армії і грати у футбол? Це мені здається несумісним! Ну, я все прекрасно розумію, що гравці теж призовники у певному віці, але я просто знаю, якщо б я 2 роки пропустив у футболі через армію, то як і будь-якому спортсмену після такої паузи мені було б дуже важко повернутися у великий футбол .
- У вас є прізвиська?
- Мене в деяких командах за бугром називали Андрій, в деяких Воро ... Вдрма всі Ворона кажуть. В "Ліверпулі" теж останнім часом був Воро, їм важко сказати Ворона, тому вони мене Воро називали, це дуже по-англійськи.
- Вам легко дався переїзд до Росії? Після Німеччини і Англії, напевно, важко?
- Ні, навпаки! Це як повернутися в дитинство. Всі навколо говорять моєю мовою, а життя у Москві в принципі не дуже відрізняється від життя в тому ж Києві.
- Ви слухаєте російську музику?
- Зараз мені більше подобається російський рнб або хіп-хоп, дуже людлю пісні Басти, того ж Нагано, плюс мені подобаються творчість "Океану Ельзи", і "Бумбокса", а ще мені подобається шансон, я давно слухаю Круга і Висоцького.
- Ви колекціонер?
- Так, я збираю футболки різних клубів, різних гравців, тих, проти яких я в першу чергу грав, тобто я збираю своє, те, що виміняв. У мене вже напевно 200 футболок - збірних, всіх чемпіонатів. І тепер ще російських футболок з"явиться багато, я сподіваюся!
- Що після футболу?
- Я хочу, звичайно, якомога більше бути в спорті, тому що чесно кажучи, себе якось важко уявити без спорту .. Коли довга відпустка - це добре, я дуже люблю відпочивати і хочеться відпочивати, але поступово потім починаєш нудьгувати за м"ячем, за іграми, за цією атмосферою, тому поки що не хочеться згадувати ким я буду.
- Може тренером?
- Тренером чесно кажучи можу бути і я б хотів бути, але я знаю, що означає тренерська робота. Тебе ще більше не буде вдома, ніж коли ти сам футболіст! Коли ти постійно в роз"їздах, постійно в готелях і в літаках, то іноді хочеться просто відпочити від цього всього і посидіти з сім"єю, з дітьми вдома або поїхати десь відпочити. Тренеру це світить найменше. Це така праця. Це треба знову відмовитися від нормального життя, яке буде після кар"єри, і займатися знову далі тим же, чим в принципі займаюся і зараз.
- Ви легко контактуєте з пресою?
- У нас в Україні беруть інтерв"ю для того, щоб поставити галочку, що я взяв, і дуже часто пишуть те, що їх попросили написати або те, що він сам хоче, а не те, що йому сказав футболіст. У мене були випадки, коли мені дзвонили журналісти, і вони навіть не знали скільки ігор я грав, граю я взагалі або не граю. Тобто вони ставили мені такі питання, коли я відіграв 32 гри за сезон а мені ставлять питання і говорять як ви ставитеся до того, що ви взагалі не граєте, не виходите на поле?
Ну, я відразу поклав трубку, зрозумів, що з такою людиною у мене навіть немає бажання розмовляти, адже це все говорить про його професіоналізм. Адже, приміром, на футбольне поле виходять ті люди, які вміють грати у футбол, а не ті, які вміють грати в хокей чи волейбол ... Якщо я не вмію грати в хокей, то я не піду туди! А в пресі, на жаль, дуже багато людей, які не знають, як це робиться, мало професіоналів ... Ну, хіба що Микола Васильков, який пише для ГПУ під псевдонімом .... Та й все.
- Чи не доводилося судитися з якимось виданням?
- Це безглуздо, в Україні в усякому разі. А поза Україною у мене не було таких запущених випадків, весь час йшов на контакт з пресою, завжди розмовляв. У Німеччині в мене ніколи не було проблем з пресою, навіть коли про мене щось написали образливе. Якщо пишуть - значить пишуть, тим більше якщо я погано грав і мене там обговорювали, наприклад, то мені треба було виходити на поле і доводити протилежне . Але це критика, а не просто придумані історії і взята зі стелі інформація, як буває у нас!
- Що найбільш кумедного про себе чули?
- Найцікавіше було після чемпіонату світу. Я приїхав в Одесу о третій години ночі, тобто ми прилетіли до Києва, і мене забрала машина, я відразу поїхав до Одеси ... А журналісти написали потім через 3 дні страшну нісенітницю! І я приходжу до батьків, мені тато показує газету і говорить, Андрій, ти читав, що пишуть? І мій менеджер мені подзвонив, спочатку почав кричати на мене ... А я кажу, що сталося?
І вони мені показують пресу і там написано, що Воронін від передозування кокаїну ледь не помер! Мені було, звичайно, спочатку смішно, потім мені було вже не смішно, тому що люди слухають це все, і не розуміють, правда це чи неправда ... Людина приїхала з чемпіонату світу, у нього відпустку, може й справді щось таке трапилося ...
Але я нікому, звичайно, не доводив протилежне. Батько то знає, що цього не було і не могло бути, але просто він дуже переживає, дуже близько приймає до серця. Плюс мій менеджер спочатку, коли почув це, зрозуміло, перша реакція була у нього емоційна ... І ось, коли я хотів якось розібратися в цьому з цим виданням, то я зрозумів, що в Україні ніколи ні до чого не докопаєшся, там ідуть різні посилання, на інтернет, там ще на щось, хтось сказав, хтось припустив, там все на купу!
Писали потім, що я хотів згвалтувати дівчинку на танцювальному майданчику Після такого не знаєш, називати таку історію кумедною чи страшною.
7 
4166
Коментарі
2