Легендарного капітана "Мілана" не взяли в "Інтер"

Сьогодні, 8 травня, 60 років виповнюється Франко Барезі - легендарному захиснику "Мілана" 80-90-х років.

Франко був капітаном футбольного клубу "Мілан" - однимі з величної четвірки захисників в історії світового футболу: Барезі, Паоло Мальдіні, Алессандро Костакурта, Мауро Тассотті. Він один із небагатьох футболістів, які провели всю свою кар'єру в одному клубі, за який провів 532 гри і забив 16 голів. Його ігровий номер (6) виведений з обігу. Завершив кар'єру 1997-го у віці 37 років. З "Міланом" Барезі виграв 6 скудетто і 3 Кубка європейських чемпіонів. В останні роки напарником по центру оборони у Барезі був Паоло Мальдіні, чия ігрова кар'єра розвивалася схожим шляхом. Про це пише acmilanfan.

Без малого два десятки років у складі "Мілана" (з них 15 - з капітанською пов'язкою) зробили Франко Барезі не просто легендою "Сан-Сіро", кальчо, та й взагалі світового футболу. Він став іконою, досконалістю, якої не можна досягти - можна лише прагнути.

У 14 Франко в компанії старшого брата Джузеппе відправився на перегляд в улюблений клуб дитинства - "Інтер". Але якщо Джузеппе затримався в стані "нерадзуррі" на 16 років, то Франко порадили нарощувати м'язову масу і взагалі шукати простіший клуб. За випадковим збігом обставин, свідком невдалого кастингу Барезі-молодшого став скаут "Мілана" Італо Гальбьяті. Саме він і склав Франко протекцію в клубі, з яким той згодом завоює 6 скудетто і 3 Кубки чемпіонів.

У 11 Барезі втратив матір, через кілька років в автокатастрофі загинув його батько. Разом із братами Анжело і Джузеппе і сестрами Лючією та Еммануель Франко довелося перекочувати в дитячий пансіон. "Мілан" став його новою сім'єю - і тут немає ні краплі перебільшення або удаваного пафосу.

В основі лідхольмовського "Мілана" Барезі виник 18-річним хлопцем. Це потім він стане Королем Франко - а в 70-х тодішні міланські воєводи Капелло, Рівера, Альбертозі і Моріні нарекли його piscinin, що в перекладі з хитромудрого ломбардського діалекту означає "крихітка" або "дитинча". І ховалося в цьому прізвиську, звичайно, не зарозумілість, а батьківське ставлення до підлітка з важким дитинством і світлим майбутнім.

Кубки та медалі прийшли в кінці 80-х, а починалося десятиліття з двох поспіль падінь у серію В. Спочатку дисциплінарного (за участь у договірних матчах), а потім і цілком собі ігрового. Друга аварія сталася саме через те, що в "Мілані" не було Барезі - так-так, уже в 21 він став для команди незамінним. Невідомий вірус не просто вивів Франко з ладу - він прикував його до інвалідного візка. Стан Франко з кожним днем ​​погіршувався, лікарі розводили руками, а в кулуарах ширилися чутки про рак. На щастя, хвороба відступила так само несподівано, як і прийшла. Барезі став на ноги, вийшов на поле і вже через рік повернув "Мілан" у серію А, відкинувши пропозиції більш успішних на той момент команд.

У шкільному віці втративши батьків, Барезі мріяв створити міцну і щасливу сім'ю. Франко рано одружився, але батьком став тільки в 31. Його дружина Маура довго не могла завагітніти. У січні 1991-го, коли на світ нарешті з'явився їхній первісток Едоардо, Італією поповзли чутки, розтиражовані жовтою пресою і підхоплені нетямущими тіфозі, про темний колір шкіри новонародженого. У момент найвищого сімейного щастя Франко, довгоочікуваного і вистражданого, фанатські віражі вітали його образливими вигуками і банерами, які містили, ясна річ, сумніви в біологічному батьківстві Франко та сороміцькі звинувачення на адресу Маури. Барезі занадто сильно і давно мріяв про дітей, щоби звертати увагу на недоумків із трибун - через кілька років вони з Маурою усиновили в Москві дворічного хлопчика, назвавши його Джанандреа.

Барезі далеко не завжди ладнав з тренерами і навіть з Сильвіо Берлусконі. Він не слухав Беарзота в збірній, який ставив його в півзахист (на позиції ліберо тоді догравав Ширеа), оскаржував необхідність багатогодинних переглядів навчальних відеокасет, привезених із Парми Арріго Саккі. Нарешті, 87-го Барезі поривався покинути "Мілан", протестуючи проти новаторської економічної політики Берлусконі, яка передбачала грошові виплати гравцям тільки в разі перемог і мало не штрафи після поразок. Тільки низка тріумфів на міжнародній і внутрішній аренах примирила Барезі з президентом, але не з тренером.

Не в останню чергу через холодну війну між Саккі і Барезі (і, до речі, багатьма іншими лідерами тодішнього "Мілана"), Берлусконі й ухвалив рішення про зміну тренера. Однак до остаточного прощання з Арріго було ще далеко. Під його керівництвом Барезі відіграв американський ЧС, який увінчався трагічною для Італії серією пенальті в фіналі, і свій останній офіційний матч за "Мілан" - в середині сезону-1996/97 Саккі повернувся рятувати команду, покинуту Капелло.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Мілану" виповнилося 120 років

×