четвер, 02 серпня 2012 17:15

Зайві в Україні не "москалі", а україномовні

Зайві в Україні не "москалі", а україномовні

Потяг 298 Київ-Севастопль. Їду в купе із чоловіком, жінкою та їхньою дитиною-підлітком, років 12. Я не спала перед тим ніч, втомлена, лягаю на верхню полицю. Пару раз говорю зі своїм чоловіком по телефону, тож вони чують, що я україномовна. Бачать, що у мене на сумці жовто-блакитна стрічка. Я взагалі з ними не розмовляла. Між тим, ссідові по купе чи то переклинює через мою україномовність, чи йому просто насрати на мої почуття як носія мови, але він регулярно починає скалити зуби на все українське. Раз у раз він веде з донькою такі розмови, як от: "У этих хохлов....", "Ты что, щира украйиночка?" - "Нет, папа, конечно!" - "Ну смотри мне! Может ты еще и Юльку жалеешь, бедняяяяжечкаа, в тюрьме сидит!" "Вы знаете, как по-украински "тряпка"? Ганчирка! Бугагага! А форточка? Кватырка! (це казала дружина, яка мову видно знає) Приколись! Гагага!".

Судячи з шокання та гакання, це якийсь Харків їхав. Чи Дніпропетровськ.

О, поясніть мені, як? По-перше, де ще, крім України, бачено, аби людина пишалася тим, що не знає якоїсь мови, а тим паче своєї! Щоб під'юськувала дитину проти українського. Щоб так по-бидлячому поводилася. При тому ж чоловік, коли вирішував кросворд, то знав назву корабля Ясона, тобто ж освічена наче людина... "Всі вони - нещасні люди. Вони відрізають собі величезний шмат життя і знання. І вони не потрібні. Ні у Росії, ні на цій землі", - думаємо ми, думаю я про цих людей.

Та останнім часом я почала думати інакше. Що перебуваю у ілюзіях стосовно "цієї землі", бо наша земля - це вже бидлоземля, де дві третини країни просто люди без коріння, без поваги, без нічого.

За що ми боремося? Кому це потрібно? Грамотні російськомовні й так виступають за українську, розуміючи, що російську їм ніхто не забороняє. Але грамотних людей в країні, де майже всі мають вищу освіту, ох як мало.

Я казала про моє найперше і найшокуючіше "враження від повернення", коли я, начитавшись фейсбуку, поверталася з Непалу і мала пересадку на рейс, на який стеклися співвітчизники з Непалу та Індії. Я ходила у залі очікування між рядами в надії почути хоча б десь українську мову, але я її не почула. Тоді мені сяйнула думка: а за що ми боремося? Кому це потрібно? Цим людям нічого не потрібно. Грамотні російськомовні люди і так розуміють, що російською їм розмовляти не забороняють, і виступають за українську. Але грамотних людей мало. В країні, де майже всі мають вищу освіту, освічених людей ох який низький відсоток.

То що ми маємо? Людей, які зневажають цю культуру і цю мову, не знаючи до ладу ні того, ні іншого. Вони й не хочуть знати! Бо їм це не потрібно. І "чємадан, вакзал, расія" - це вже не їхній варіант, бо не вони тут чужинці, а ми. Ми тут чужі, розумієте, в чому біда?

Зараз ви читаєте новину «Зайві в Україні не "москалі", а україномовні». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1247

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі