На вихідні поїхав у Луганськ по справах. Спочатку думка була переночувати на вокзалі в кімнаті відпочинку, але на привокзальній площі підійшла якась жінка і зразу ж, як кажуть, взяла бика за рога.
– Вижу вы нє местный. И вам надо где-то переночевать. Здам комнату здесь недалеко і не дорого. У нас рядом две двухкомнатные.
– А звідки ви взяли, що не місцевий? – цікавлюся.
– Мєсні, тє голову в асфальт і десь біжать, – відповідає.
Стало цікаво, і я погодився на пропозицію. По дорозі розговорилися.
– Бачу, розумієте українську мову. Ви корінна луганчанка чи приїжджа?
– Мєсні ми, мєсні. Тут народилася, тут навчалася і замуж тут пошла.
З розмови вкотре пересвідчився, що якби було сприятливе середовище - луганці з легкістю користувалися б українською. На всякого роду застіллях вони залюбки співають українські пісні. Запам'яталася фраза: "Дєло не в тому, що у Луганську не люблять українськой мови. Но риба гніє завжди із голови".
Коли прийшли на квартиру, в сусідній кімнаті звучала чиста українська мова - хлопчик і дівчинка семи та п'яти років, онуки господині, сиділи перед екраном телевізора і дивилися мультфільми. Дівчинка ще й за ведмедиком із телевізора приспівувала: "Ой іду я лісом-лісом темним, та й нічого не боюся…"
Виявилося, в Луганську популярний "Піксель" - канал супутникового телебачення. На ньому цілими днями показують мультфільми, важко дітей від екрану відірвати.
Жінка розповіла, що в сусідів 2 тижні гостювали знайомі з Пермі. То їхні діти теж були захоплені мультиками українською мовою. Під кінець гостин навіть спілкуватися українським суржиком.
Мабуть, російськомовних дітей цікавлять не лише гарні мультфільми, а й незвична мова. Чим ще пояснити, що, як я потім з'ясував, цей канал дивляться в Росії, і навіть у Казахстані.
2 
1
Коментарі
23