Що лежить в основі нашого "Я"? Наші звички? Естетичні смаки? Пам'ять? Якщо все-таки обирати, що з цього найголовніше, то я схиляюся до думки, що найважливіше значення має мораль, тобто глибоко вкорінене відчуття добра і зла.
Втім, як і в багатьох людей, які розмовляють більше ніж однією мовою, у мене часто виникає відчуття, що в кожній з тих мов я є дещо іншою людиною: англійською — наполегливішою, французькою — більш розслабленою, чеською — сентиментальнішою. Чи можливо, що й мій моральний компас показує в різні боки, залежно від того, якою мовою я користуюся цієї миті?
Це питання недавно зацікавило психологів, які вивчають моральну поведінку людини. У кількох недавніх дослідженнях вони сфокусувалися на тому, як люди думають про етичні проблеми нерідними їм мовами. Практичний вимір цієї проблеми полягає в тому, що делегатам міжнародних інституцій, як наприклад ООН, часто доводиться ухвалювати рішення, користуючись саме офіційною мовою, а не рідною. Як виявилося, коли люди опиняються перед моральною дилемою, вони схильні її розв'язувати по-різному, якщо її сформулювати рідною або іноземною мовою.
2014 року команда психологів під керівництвом Альберта Кости запропонувала учасникам психологічного експерименту розв'язати етичну "дилему трамвая": уявіть, що трамвай їде по рейках, на яких лежать п'ятеро людей. Ви можете натиснути важіль, який скерує трамвай на сусідні рейки, на яких лежить одна людина. Отже, ви можете принести в жертву одну людину, але врятувати п'ятьох. Ви б натиснули на важіль?
Більшість людей відповідає ствердно. Але якщо дилему переформулювати у такий спосіб, щоб їм довелося не просто натиснути важіль, а скинути бідолаху на рейки, щоб зупинити трамвай, то більшість людей відповіла б категоричним "ні", хоча в обох сценаріях одна людина приноситься в жертву.
Команда Кости вирішила встановити, як люди відповідатимуть на цю дилему, якщо її сформулювати для них рідною мовою та мовою, яку вони вивчили в пізнішому житті.
Як виявилося, її презентація іноземною мовою суттєво збільшила кількість охочих скинути жертву на рейки, щоб зупинити трамвай. Якщо таких було не більше 20% у випадку рідної мови, то кількість тих, хто почув про неї іноземною, зросла аж до 50%. Експеримент проводили англійською й іспанською - в англомовній групі, що опанувала іспанську, й іспаномовній групі, що опанувала англійську; обидві групи продемонстрували однакове відсоткове зростання прибічників "жорстких дій" у випадку формулювання дилеми нерідною мовою.
Інший доказ того, що іноземна мова зсуває моральні вердикти особистості, знайшла психолог Джанет Ґейпель. Учасникам дослідження запропонували перелік вчинків, які хоч і не завдають фізичної шкоди, але підпадають під суспільний осуд. Ішлося, наприклад, про добровільний інцестний зв'язок між братом і сестрою або про те, як хтось зварив і з'їв свого пса після того, як його збила машина. Як виявилося, ті, хто читав ці історії іноземною мовою (експеримент проводили англійською та італійською), були менш схильні засуджувати їхніх героїв, аніж ті, хто читав їх рідною.
Чому на наші моральні висновки впливає мова? Одне пояснення полягає в тому, що моральні рішення можна ухвалювати двома суперечливими способами - або керуючись швидким і часто поверхневим "почуттям", або вдаючись до глибоких розмірковувань про етичне благо. Коли ми користуємося чужою мовою, то підсвідомо обираємо другий спосіб, адже розуміння іноземної мови потребує більше інтелектуальних зусиль, ніж рідної. Це також, до речі, пояснює те, чому люди роблять менше помилок через неуважність у математичних задачах, написаних складним для сприйняття шрифтом.
Інше пояснення полягає в тому, що рідна мова, яку ми засвоюємо в дитинстві, для нас більш насичена емоційними барвами, ніж мова, яку ми опанували в академічному середовищі. Як наслідок моральні проблеми, сформулювані чужою мовою, будять слабший емоційний відгук, ніж ті самі проблеми, сформульовані рідною.
Крім того, на мову, якою ми спілкуємося, накладає відбиток пам'ять про особисто пережиті емоційні ситуації, у яких ми її використовували. Білінгви швидше пригадують спогади, якщо їх провадить до цього та мова, яку вони в той час використовували. Як наслідок мова, якою ми спілкувались у дитинстві, - а чиє дитинство минуло без емоційно насиченого досвіду любові, гніву, здивування, сорому чи покарання? - насичена для нас глибоким особистим емоційним змістом. Натомість мова, яку ми опанували в пізнішому житті, вдивляючись у словник чи сидячи перед екраном монітора, входить у нашу свідомість емоційно вихолощеною порівняно з тим, як її сприймають люди, для яких вона рідна.
Переконливі докази того, що рідна мова зумовлює глибшу емоційну реакцію, ніж іноземна, навела психолог Кетрін Гарріс. Вимірюючи ступінь емоційного збудження за електричними імпульсами шкіри (електропровідність шкіри зростає під час викидів адреналіну), вона запропонувала етнічним туркам, які пізніше вивчили англійську, словесні пари обома мовами. Деякі слова були нейтральними ("стіл"), а інші були табуйовані ("лайно") чи містили моральний осуд ("ганьба тобі!"). Як виявилося, шкіра учасників експерименту демонструвала підвищену сенситивність до табуйованих слів, якщо їх подавали рідною мовою. Однак найбільший зв'язок "мова - реакція" з'являвся у випадку осудливих висловів: учасники майже нехтували їх англійською, але дуже збуджувались, коли вони звучали турецькою. Деякі з них навіть повідомили, що чули їх голосами близьких родичів. Якщо рідна мова може викликати спогади про наші ранні переступи і покарання, то нема чого дивуватися, що вона впливає й на моральні висновки, які ми робимо.
Це явище отримало додаткове підтвердження в недавньому дослідженні, опублікованому в журналі Cognition. Воно охоплювало сценарії, у яких добрі наміри вели до поганих наслідків (хтось жертвує бездомному куртку, і через це його б'ють ті, хто думає, ніби він її вкрав) чи гарні результати наставали всупереч сумнівним намірам (сімейна пара всиновлює дитину-інваліда тільки для того, щоб отримувати на неї соціальну допомогу). Як виявилося, коли учасники експерименту читали ці сценарії іноземною мовою, вони схилялися до надання більшого (порівняно з тим, коли читали їх рідною) значення в їхній оцінці наслідкам, аніж намірам. Це суперечить попереднім висновкам, згідно з якими чужа мова спонукає мислити більш глибоко, адже в інших дослідженнях вчені довели, що ретельні роздумування змушують людину глибше оцінювати саме наміри, які лежать в основі тих чи інших дій.
Однак цей експеримент підтверджує висновок, що чужа мова притлумлює емоційну відповідь і будить менше співчуття до людей зі шляхетними намірами й менше обурення щодо людей зі злими.
Це узгоджується з даними клінічних досліджень, у яких люди з пошкодженням вентромедіальної префронтальної кори (ділянка мозку, що відповідає за емоції) також робили більший акцент на наслідках, ніж на причинах.
Яке, отже, справжнє моральне "Я" багатомовної людини? Чи саме моральні спогади, пам'ять про емоційно насичені ситуації навчили нас розуміти, що таке добро і зло? Чи, може, суть етичних категорій осягається радше чистим розумуванням, вільним від підсвідомих обмежень? Остаточної крапки у цій споконвічній філософській дискусії так і не поставлено.
Julie Sedivy, How Morality Changes in a Foreign Language. Scientific American, 14.09.2016. Український переклад - видання "Збруч".
3 
1
Коментарі