Чому елітарне - українською, а попса російськомовна?

Втім, серед українських записів, закинутих у YouTube, найбільше переглядів має україномовна пісня гурту Мірамі - вже понад 20 млн. На друге місце вибився Потап із Настею, обігнавши польських українців Enej.

Україна страждає на біполярний розлад – такого висновку я дійшла після нещодавньої мандрівки автом до Києва і назад. Як хворий, що живе між маніакальністю і депресивністю, вона розірвана рівно наполовину – політичними вподобаннями, мовою, трактуванням минулого, баченням майбутнього. А ще музичними смаками - таким був результат мого семигодинного прослуховування українських FM-станцій впродовж цілої ночі.

Музика в дорозі – окремий різновид мого культурного життя. Добрий англійський рок-н-рол на доброму німецькому автобані при добрій швидкості завжди переживаються мною як миті щастя і "нестерпної легкості буття". Миті "нестерпної важкості буття" для мене також пов'язані з музикою в дорозі. Музичні смаки наших водіїв маршруток та рейсових автобусів завжди спричиняють приступи гострої інтоксикації - попса, шансон чи примітивні весільні мелодії "ум-цик-цик", і ось я скисаю як молоко та обдумую спосіб, у який можна безпечно покинути транспортний засіб на ходу.

Отож, слухаючи музику в дорозі, я зрозуміла, що наша країна поділена музично, але у якийсь дивний спосіб. Музичний поділ аж ніяк не збігається з територіальним - на заході країни так само слухають "Руское радио", а на сході україномовні гурти збирають повні зали. Тож вона поділена не в горизонтальній площині географічної карти, а вертикально, вздовж якоїсь химерної, незбагненної, однак такої усім очевидної шкали цінностей "добре-зле", "розумне-дурне", "духовне-духless".

Моє спостереження не претендує на жодну музикознавчу достовірність – я просто провела одну ніч у дорозі, слухаючи радіо. Та оскільки вночі звучить здебільшого українська музика, то я не могла не помітити: усе якісне, з ознаками доброї музики, високої поезії, інтелекту чи гарного стилю - ВВ, Океан Ельзи, Брати Гадюкіни, ТНМК, Мандри, Тартак, Плач Єремії, Бумбокс, От Вінта, Скай, ТІК, Мед Хедс, Друга ріка – здебільшого україномовне. А все гламурно-попсове, вульгарно-епатажне в Україні – всякі "супєрбландінкі" і "тающіє труси" - як правило російськомовні.

Чому не видно жодної пари "трусів, що співають" українською? Чому я знаю лиш один успішний український російськомовний рок-гурт "Брати Карамазови"? Зараз ви мені заперечите і наведете купу прикладів, які спростують дане твердження. Очевидно, що існує десь "Віа-гра" по-українськи і "Брати" не одні, але тенденція дуже показова. Чому так?