Чотири місяці у хаті у селі Пеніжкове Христинівського району Черкащини жили п'ятеро дітей. Їх покинула мати Тетяна, 34 роки. Сама з найменшим сином Олексієм, 1 рік, поїхала до нового співмешканця до Москви.
— Таня приїхала в наше село десь шість років тому, — каже 57-річний Павло Юрко, сільський голова. — Нанімали хату. Але потім не заплатили власникові і їх вигнали. Таня своєї хати не мала, ніде не працювала. Випивала та міняла чоловіків. У всіх дітей — різні батьки. Вони росли самі по собі.
Щоб отримувати допомогу на дітей, у матері і дітей повинна бути прописка.
— Тоді Таню з дітьми прописала у своїй хаті сестра, — продовжує сільський голова. — Вони живе у райцентрі, а хата пустувала.
Наприкінці червня Тетяна зникла. Залишила номер телефону, але той не працює. У домі залишилися п'ятеро — 18-річний Михайло, 16-річний Максим, 10-річна Євгенія, 6-річна Марія та Юлія, 3 роки. Хлопці навчаються в Уманському професійно-технічному ліцеї на зварника та муляра-штукатура.
— Такі толкові діти, — говорить сусідка. — Виорали город на свої гроші, закультівіровали, засадили. Міша поросят двох купив, бролєрів, качок, кроликів. За хазяйку була у них старшенька Женя. Їй 10 год, а вона і їсти на всіх варила, і за малими дивилася. То, дивлюся, Женя на ставок пішла за ряскою для качок, то траву кроликам рве, то гичку свиням. Роботяща така, стірала.
У селі живе баба дітей. Однак не допомагала внукам.
— Вона випиває, якщо приходить, то тільки лає малих. Всім казала, що ці діти їй не треба, — розповідають сусіди. — Одна жінка в селі купила малим діван, то бабка собі його забрала.
Старші хлопці отримують по 240 грн стипендії. За них і жили всі п'ятеро. Додатково самі заробляли.
— У нас у селі багато покинутих хат, у дворах горіхи ростуть — розповідає місцевий Василь, 62 роки. — Їх ніхто не збирає. То малі трусили ті горіхи, їли. Зернятка добували і на базарі продавали. Ще кабаки били, зернята тоже продавали.
21 жовтня до дітей навідалася опікунська рада із райдержадміністрації. Дівчат забрали до Уманського обласного міжрегіонального притулку. Хлопці поїхали до ліцею. Живуть у гуртожитку, щовихідних провідують господарство.
У хаті, де жили діти, газ відключили. Вона стоїть пусткою. Вікна зсередини забиті плівкою, двір порожній. На мотузках висить випрана білизна. У дворі двоє хлопців пиляють дрова.
— Сестер забрали, як нас дома не було, — кажуть Максим та Михайло. — Ми були на учобі. Ми не пропадем. Стипендію получаємо, підробляємо. Знаємо, що маму шукає міліція. Але не можемо до неї позвонити.
— До нас вже приїжджали журналісти, — додає Михайло. — Написали, що я сидів у дворі і курив, щоб голоду не відчувати. А я не курю, і мене навіть дома не було. Та й не на стіпендію ми поросят купили. Пара свиней 800 гривень стоїть, а ми тільки по дві стіпендії получили. Я літом працював на розборці старих хат. На те і жили, хазяйство тримали. Зараз вже птицю порізали, а поросят держимо. Я продав свою мобілку, щоб купити їм кукурудзи. Як нас немає, свиней годує баба.
— У нас є що їсти. Можемо заробити на себе, — упевнений Максим. — Стіраємо самі. Ми рік тому в Христинівці на квартирі жили, там меблі наші осталися. Хазяї сказали, платіть 450 гривень і забирайте. А в нас нема. Зараз та квартира здається, якісь люди користуються нашими речами.
У притулку кажуть, що брати постійно провідують сестер.
— Коли ми забирали дівчаток, у них був бронхіт, кашляли, — говорить 45-річна Наталя Бурська, завідувач притулку. — Ми їх вилікували. Зараз старшенькі відвідують школу, а з молодшою займаються вихователі. Діти дуже розумні, у школі добре навчаються. Матір нам не дзвонила, бабця теж.
2 
1
Коментарі
6