— Они специально пытаются скрыть ситуацию. Поэтому всередину никого не пускают. Вон мой балкон, — показує на чорні вікна п'ятого поверху 28-річний Олександр Вертебний.
У середу зранку він стоїть біля столичного будинку №3/5 на вул. Мазепи. Напередодні опівночі тут сталася пожежа. Вигоріло 600 кв. м даху та щонайменше вісім квартир на верхніх поверхах. 5-поверхівку звели 1946 року. Всі перекриття дерев'яні.
Вул. Мазепи починається біля станції метро Арсенальна в центрі міста. Запах горілого чути, щойно виходиш із підземки. Близько 10.00 біля будинку стоїть пожежна машина. Під'їзди та підходи охороняють міліціонери. Нікого не пускають, бо там у будь-який момент можуть обвалитися стеля й перекриття.
— Ховайте фотокамери, я вас через дворик проведу, — закурює другу підряд цигарку Олександр. — Якби не мій песик той-тер'єр Флеш, я не знав би, що в нас пожежа. Він почав істерично гавкати. Я глянув у вічко дверей, там сусіди в халатах сходами біжать. Виходжу на балкон — а полум'я заввишки метрів 10. Накинув куртку, взяв Флеша і побіг. Перша пожежна машина приїхала за 20 хвилин, друга — за 40. Решта підтягнулися під ранок.
Заходимо у двір. Дорогою Вертебний пояснює, що в його двокімнатці прописані четверо людей. Але вночі він був сам. У під'їзді рятувальники скручують шланг, згори водоспадом біжить брудна вода. Піднімаємося сходами, перескакуємо калюжі. На кожному поверсі по чотири квартири. У всіх відчинені двері. Чоловіки в оранжевих жилетках виносять чорні пакети зі сміттям. Олександр пропускає до свого помешкання.
— Євроремонт зробив 2009-го, — каже. Усередині все чорне. Стін між кімнатами та кухнею немає, вони вигоріли. Диван у вітальні перетворився на купу лахміття. Над головою крізь згорілі балки видно небо. Ступаємо обережно. — Отут телевізор стояв. А це під ногами піаніно "Ямаха". Я на дивані працював за комп'ютером, розвиваю свій інтернет-магазин "МегаШара.ua".
Показує на мотлох укупі з дерев'яними дошками та цеглою в колишній спальні.
— Там мій сейф стирчить. Я так розумію, все горіло. Заощадження були, не говоритиму скільки. Хто зараз банкам довіряє. Сьогодні на зборах озвучили, що виділять по 10 тисяч гривень компенсації на ремонт. Може, цього вистачить тим, хто на першому поверсі, де пожежники водою позаливали. А тут, думаю, у 50 тисяч доларів не вкладуся. Такі квартири в нас у будинку зараз коштують 400-450 тисяч доларів. У мене акустичні колонки за 2 тисячі євро були. Системний блок — іще 2 тисячі доларів. Синтезатор — 1200. Паркетна дошка хороша, про неї вже мовчу.
Усю ніч Олександр провів під будинком. 20 грн, які мав у кишені, витратив на цигарки та йогурт. Більше нічого не їв. Зранку всіх евакуйованих заселили до готелю "Салют". Він за сотню метрів від будинку.
— На трьох давали номер із одним ліжком. Влада нічого толком не сказала. Запропонували пожити в Пущі-Водиці. Хоча би приблизно пояснили, за який час відновлять приміщення — місяць чи рік. Кажуть: ми нічого не знаємо, телефонуйте диспетчеру жеку. Та він не в курсі, коли в нас вода зникає. Хіба вирішує питання такого масштабу? Це рівень навіть не голови району, а Януковича.
У квартирі напроти чоловік стоїть серед руїн. Стін та даху немає. Тримає вудки. Говорити не хоче. На четвертому поверсі молода білявка в коридорі заглядає на балку, яка ледве тримається.
— Ви тут живете? — питаємо.
— А че б я тут находилась? Ничего говорить не буду.
У 66-річної Галини Верещинської на горищі була майстерня. З її кімнати тепер видно схили Дніпра. Даху та стін немає.
— Усі картини згоріли. Людям хоч щось компенсують. А мені нічого, страховка закінчилася 10 листопада. Кажуть, нібито в когось із п'ятого поверху камін загорівся.
— Пусть удавятся этими 10 тысячами. Так и напишите, — біля будинку всміхається 68-річна Алла Висоцька. На ній фіолетовий берет із великою брошкою. — Син глухий, нічого не чує. Він інвалід першої групи. Мені треба постійно всміхатися. Тому що інакше таке буде — ой! От і розважаю, не показую, що в нас паніка, щоб син духом не занепадав. Треба триматися, — говорить весело.
Із чоловіком 71-річним Володимиром та сином 40-річним Андрієм мешкають на четвертому поверсі. В них трикімнатка на 93 кв. м. Від вогню квартира не постраждала, тільки залита водою.
Володимир Висоцький із сином обидва в темних куртках та шапках. Тримають пакети з речами. Повз бігають мешканці нижніх поверхів — сумки та речі вантажать у мікроавтобус.
— Первое время предлагают жить в Пуще-Водище. Маленькие комнатки с удобствами. Организуют питание, — каже до Алли Григорівни. — У нас все залите водою, зі стелі ллється річка. Я встиг винести теплі речі, документи, гроші, зимове взуття, ноутбук та прикраси дружини.
До них підходить сусід років 60.
— Ну что, Григорьевна?
— Боюсь зайти в хату. Говорят, потолки попадали. А у нас люстра шикарная, — відповідає вона.
— У дружини було передчуття вчора, — розказує Володимир Висоцький. Він провідний науковий співробітник в Інституті ім. Патона. — Говорила, що погано почувається. Ми ще фільм перед тим дивились про кінець світу і календар майя. Вона каже: "Або з Україною, або з нами щось станеться". Ми досі не знаємо, що спричинило пожежу. Може, підпалили. 25 років тому в нас таке саме було. Ходили чутки, що двірники, які мешкали на горищі, влаштували підпал, аби отримати нове житло.
На 12.00 у середу переїхати до Пущі-Водиці погодилися п'ятеро. Решта ночуватимуть у родичів та знайомих.
7 
1
Коментарі
1