Оксана Макар випила пляшку пива і 20 грамів горілки

— Вчера мама Жени Краснощока хотела повеситься, — каже 16-річний Арсен. Спускається сходами в гуртожитку по вул. Артема, 1 на околиці Миколаєва. — К ней милиция приходила. Сказали, что ее сын изнасиловал и хотел задушить Оксану Макар, а потом поджег ее в мусорной яме. После этого тетя Люда собралась и уехала в село Балабановку. У нее там дом свой есть. Хотела повеситься. Но младший сын Славик вытащил ее из петли и откачал.

9 березня Євген Краснощок, 23 роки, разом із приятелями 22-річним Артемом Погосяном і на рік старшим Максимом Присяжнюком зґвалтували 18-річну Оксану Макар. Щоб не заявила в міліцію, придушили. Загорнули її в простирадло і віднесли на будмайданчик. Там кинули в яму зі сміттям і підпалили. У дівчини опіки 55% поверхні тіла, зварилися нирки, обгоріла печінка. Але вона вижила.

— Краснощоки теперь здесь не живут, — говорить літня жінка. Сидить на кухні четвертого поверху, курить. — У Люди был еще один сын, 17-летний Славик. В прошлом году он возвращался от своей девушки, ехал выпивший на велосипеде и попал в аварию. Там потерял руку. В этой семье никто не работал, за комнату и коммунальные услуги платить было нечем. Накопился большой долг. Чтобы их не выселили, Краснощоки взяли квартирантку, женщину с ребенком. А сами в Балабановку уехали.

— Женю я пару раз в кафе видел, — розповідає Віталій, бармен кафе "Рибка". У цьому закладі Оксана побачила хлопців і підсіла за їхній столик. —  Он был охранником в магазине АТБ. Когда выпивал, становился неуправляемым. Вел себя, как быдлятина. Женился пять лет назад, а через пару месяцев развелся. У них общая дочь есть. Но я видел, что он с другой девушкой жил. Мне он хвастался, что когда-то в Одессе три ювелирных магазина ограбил. В Николаев вернулся на ворованном БМВ. Милиция его поймала, но отпустила, потому что не могли доказать его причастность к ограблению.

"Рибка" розташована посеред продуктового ринку на вул. Дзержинського майже в центрі Миколаєва. 17 березня Віталій та офіціантка Наталія відгуляли тут весілля. Святкування вирішили не скасовувати.

— Оксана была постоянной клиенткой, — продовжує Віталій. У костюмі нареченого підмітає. — Подседала за столики и просила угостить ее или говорила, что ей пару гривен на пиво не хватает. В тот вечер она заказала бутылку самого крепкого пива, "Балтика 9". Потом еще 20 грамм водки. Подсела к Жене и стала гладить его по лицу. Он гаркнул ей: "Руки убери, а то зубы все повыбиваю".

24-річний Максим Присяжнюк був завсідником кафе. Заходив сюди кілька разів на тиждень.

— Любил показать себя крутым. Когда народу много было, он заходил и небрежно бросал: мне как всегда. Вел себя, как миллионер в фильмах. Кричал, когда бокал не с той стороны подам или уберу не вовремя. Мама у него главной в районе была, вот он и привык, что вокруг него все бегают.

Наймолодший учасник зґвалтування, Артем Погосян, познайомився із Євгеном і Максимом за три дні до пригоди.

— Артема мне больше всего жалко, — додає інший бармен Сергій. — Он в ту компанию случайно попал. Он вообще миролюбивым был, но когда выпьет, поддавался чужому влиянию. Все говорят, что папа Темы — бывший прокурор. Это неправда, его отец всю жизнь на севере России работал. Тема практически без него рос. Мама его библиотекарем работает.

Хлопці запросили Оксану до квартири Максима на вул. Леніна, 140. Помешкання йому купили батьки. Матір Присяжнюка — Людмила Олександрівна працювала головою райдержадміністрації у райцентрі Єланець, за 93 км від Миколаєва. Батько Володимир Петрович був її заступником. Зараз на пенсії. Людмила Присяжнюк була членом Партії регіонів.

— Канєшно, батьків жалко. Бо виростили сина, а він виродком оказався. А з другої сторони, всі знали, що чимось це нехарошим кончиться, — розказує продавщиця продуктової крамниці навпроти особняка Присяжнюків на вул. 50-річчя Жовтня у Єланці. Будинок двоповерховий, із білої цегли. Найбільший на вулиці. — У них своїх дітей не було. Того рішили з дєтдома взяти. Перша дівчинка в 12 років померла, сєрдєчніца була. Вони ще хлопчика взяли з Ніколаєва. Жені тоді 3 роки було. Людмила з Володимиром дрожали над ним, всьо позволяли. Він шо хтів тут творив. У школі дітей бив. Одну дєвочку ізнасілував. Вона мусила з города виїхати, щоби пальцями не тикали. У школьні годи в батьків 10 тисяч доларів украв. Про це весь город гудів. Два місяці в Миколаєві гроші тратив. А вернувся — його даже не наказали.

Оксана Макар із бабусею Ніною Суровицькою жила в селищі Луч за 40 км від Миколаєва. Двері на другому поверсі старої "хрущовки" відчиняє Оксанина бабуся. Вона в чорно-білому светрі, вовняних колготках і квітчастій хустці.

Квартира однокімнатна, стіни побілені. З кухні чути підгорілою картоплею.

— Оксана обикновенна дівчинка була. Дуже любила животних. В 13 років її мама Таня забрала від мене в Київ. Оксана там жила зо своїм хлопцем. А потом через чотири роки вернулася і в мене рік живе. Каже, не хтіла за нього замуж, бо то була привичка і уваженіє, но вона його не любить. Він старший був на 12 лєт. У нього бізнес був, з машинами связаний.

По квартирі ходить молодий чоловік. Розмовляє по телефону. Це син Ніни Суровицької. Мешкає тут із дружиною.

— Комнати в Оксани своєї не було. І кроваті теж. Вона то до мами в Київ, то до подружки в Одесу їздить ночевать. Мала кавалєрів і в Нікалаєві, й у Кривом Рогу. Казала, що нікалаєвский паспорта в неї вкрав. Через то вона на работу не могла устроїться. З сімома класами де її можуть прінять? Вона ж не вчилась ніде, — розказує бабуся. — В її мами тяжола жизнь була, і в неї не легша. Таня з чоловіком разошлася, вони менше місяця прожили. Оксана родилася, і він пішов. Потом його за наркотіки посадили.

До під'їзду заходять двоє жінок 27-28 років.

— Оксану тут усі знали, — говорить русява Вікторія. — Вона тут ні з ким зустрічатися не могла би, бо всі в курсі, як вона на трасу бігає заробляти. Міліція її не раз додому приводила. У школі Оксана не вчилася. Її вигнали ще з п'ятого класу, сказали в інтернат для відстаючих перевести. Вона і там уроки зривала, нічого не вчила. Мама її два рази за крадіжки сиділа. На роботу Оксана ніколи не ходила. Бабушка каже, не знає, де вона гроші брала. Думаю, все вона знає. Тут її ніхто не считає святою. Але тих ізвергів теж не виправдовують. Хай яка вона була, але палити живу людину — це іздіватєльство. Їх самих спалити треба.

У першому під'їзді цього ж будинку живе Оксанин дід, Роман Михайлович. Він розлучився з Ніною Суровицькою понад 20 років тому. Працював шахтарем, потім викладав хімію в місцевій школі. З родиною не спілкується.

Під парканом будмайданчика, на якому спалили Оксану, розкидане сміття, валяються шприци. Сюди 10 березня прийшов пенсіонер-автолюбитель Олег Найда, який залишає свою машину на стоянці біля будмайданчика. Двигун не заводився, тому він пішов шукати когось, хто допоміг би завести автівку. Почув стогін Оксани і викликав міліцію.

— Сюда дети бегают играть, и наркоманы, и бомжи. Этот случай никого ничему не научил, даже охранника на стойке не поставили. Потому что для нашего города это считается нормальным, — говорить жінка із сусіднього будинку. — Я навіть здивувалася, що це діло розслідують. Мало лі кого у нас ґвалтують. На сусідній стройці кожен вечір хтось кричить. Тут би різали когось — ніхто не вийде. За свою шкуру страшно.

×