Увечері 24 березня бійці міліцейського спецпідрозділу "Сокіл" розстріляли 51-річного Олександра Музичка на псевдо Сашко Білий — керівника "Правого сектора" в Західній Україні. Кулі влучили в ноги і серце. Міліціонери кажуть, що стріляли лише по ногах, у серце він вистрелив сам. Музичка намагалися затримати біля кафе "Три Карасі" у селі Бармаки поблизу Рівного.
26 березня з Олександром прощаються з хати його батьків. Біля жовтого одноповерхового будинку з декоративною штукатуркою зранку збираються люди. Перед вхідними дверима стоять два охоронці в камуфляжній формі, бронежилетах, із нашивками УНСО на руках. Хата заповнена людьми.
— Зараз багато розказують, що Сашко — бандіт і беспрєдєльщик. — розповідає сусід Роман. — Це все неправда. Сашко був хорошою людиною. Наше село — маленьке, усі один одного знають. Кожен скаже, якщо треба якась допомога — Білий обов'язково допоможе. Не знаю, як він там як політик, але патріот — точно. За це його і вбили.
Хата батьків Музичка — на околиці Бармаків. У дворі висаджені кущі малини, перекопані й оброблені 10 соток городу. За двором починається луг. Дорога до двору ґрунтова, перед самим двором висипана битою цеглою.
Панахида починається о 9.00. За 15 хв. шестеро чоловіків у камуфляжній формі виносять лаковану труну до припаркованої синьої "Газелі". На кузов чіпляють прапор УНСО. Колона рушає до Рівного, де в Драматичному театрі запланована церемонія прощання. Там уже збирається кількадесят людей, на кожному вході чергують охоронці з пов'язками "Правого сектора" та УНСО. Труну заносять до колонної зали на другому поверсі. В голові ставлять державний прапор, стяги УНСО, ОУН "Правого сектора". Обабіч труни стоїть почесна варта та батьки. Мати хитається, її підтримують чоловіки.
— Хлопці, тримайтесь. Бережіть себе і відомстіть за Сашу, — звертається до одного з вартових заплакана жінка, на вигляд років 40. — Саша був чи не єдиний, хто захищав простих людей. От його і вбили.
— Білий був нам, як батько, — додає дівчина, років 18, у комуфляжному костюмі.
— Пам'ятаю, як ми познайомилась, — каже висока блондинка у джинсах і картатій сорочці. — Це було пару місяців тому. Я прийшла у "Правий сектор", мене в прес-центр направили. Заходить Сашко, такий веселий. Каже: "О, що це в нас за нова тітушка?"
— У вечір загибелі Сашко сказав мені: "Тітушка, ти сьогодні залишаєшся чергувати на ніч у штабі, а я заскочу на день народження до друга і повернусь, — перебиває її молодша в камуфляжі.
— Менти дочекались, доки Сашко став ходити без зброї, і нагло вбили його. Якби це було тиждень раніше, нічого не вийшло б, — каже вусань у камуфляжному костюмі. Уважно вдивляється у присутніх на панахиді. — Бачите, навіть сюди менти приходять. Он, у цивільному. Сашу всі поважали. Завдяки йому в Рівному за всю революцію не було жодного трупа.
Панахида триває 2 год. До труни безперервно йде потік людей. Несуть квіти, вінки. На вулиці юрбляться понад тисячу людей. Близько полудня труну виносять із театру живим коридором. Під вигуки: "Герої не вмирають!" та "Сашко — герой!" несуть до вул. Соборної, де формується колона з автомобілів. Їде до Свято-Покровського кафедрального собору православної церкви Київського патріархату. Дорогою до колони приєднуються інші машини, процесія розтягується на кілометр. Уздовж вулиці за процесією спостерігають заплакані жінки.
— Чому завжди гинуть найдостойніші? — каже літня жінка, яка стоїть на узбіччі. — Чого не застрелили якогось покидька?
У Соборі панахида триває понад годину. Храм заповнений вщерть.
— Ви запишіть і всьому світі покажіть, — юрба жінок обступила кореспондента зі США. — Наш Сашко — не терорист, він наш Робін Гуд, він загинув за нас. За нашу волю.
За годину кількасот націоналістів шикуються у дворі церкви.
— Бачите на дорозі жовті "Богдани"? — запитує чоловік, років 40. — По команді рухаємось до них. Вони нас везуть на кладовище. Ясно? Лівоооо-руч, кроком-руш.
Колона йде до автобусів, за хвилину всі займають свої місця. Труну кладуть на ту ж синю "Газель" із прапором УНСО. Везуть на кладовище "Молодіжне". Ховають біля трьох членів Небесної сотні, які загинули на Майдані в Києві.
— Я повернулася з Майдану з мрією почати мирне життя. Але ні. Аваков (міністр внутрішніх справ. — "ГПУ") прямо зараз може завести на мене кримінальну справу! — кричить жінка під час паузи між молитвами. — Я оголошую його особистим ворогом. Шкода, що у мене нема зброї. Закликаю всіх жінок приєднуватись до "Правого сектора" й боротися за волю України, як боровся Саша.
Труну опускають у землю під три залпи десятка автоматників почесної варти. Навколо все стихає. У повітрі чути запах пороху, люди поступово починають розходитись.
3 
1
Коментарі