По обіді 1 квітня 41-річна Оксана Бойко повернулася додому в місто Монастирище Черкаської області. Двері квартири були зачинені зсередини. Ледь не знепритомніла, коли вибила їх: на ліжку лежала зарізана її донька 23-річна Світлана, а на дверях — повішений зять Андрій Печериця, 28 років.
— Таке горе, така біда, — плаче жінка. — Даже не знаю, кого винить. Ніхто не знає, чого Андрій так зробив.
Міліціонери розслідують убивство і самогубство. Докази свідчать, що все вчинив Андрій.
Андрій познайомився із Світланою п'ять років тому. Він закінчив училище, відслужив у армії, працював. Жінка їздила до Вінниці, вчилася на перукаря. Навчання покинула й жила з Андрієм у Монастирищі. За рік народився син Богдан.
— Я не проти. Хочете жити разом — живіть. Але хотіла, щоб Свєта довчилася, вона завжди хотіла бути парикмахером, — розповідає Оксана Бойко.
Оксана розлучена. Живе у двокімнатній квартирі, яку переобладнала з двох кімнат колишнього гуртожитку машинобудівного заводу. Молодша донька 16-річна Єлизавета навчається в Києві.
— Вони жили зі мною, — каже. — Помагала, чим могла. Він робив євроремонти, непогано заробляв. Але в них ніколи не було грошей. Я не могла поняти, чого. Свєта ніколи не признавалася. Казала їм, діти, як нема грошей, то я дам, тіки не сваріться. Колись Свєта таки призналася, що Андрій грає на автоматах, боргів набрався. Через це сварилися. Щоб їм помогти, я навіть кредит узяла.
— Та воно все зразу в них почалося, — додає 37-річна Наталія Сандовенко, тітка загиблої. — Він постійно все програвав. Сварилися, а вона прощала. Посварилися, а за три-чотири дні він приходить, падає на коліна. І все наново.
Андрій постійно просив пробачення. Обіцяв, що не гратиме.
— Часто казав: як кинеш мене, то я тебе вб'ю і собі щось зроблю, — каже Оксана Бойко. — Але я не думала, що це серйозно. Він такий тихий, спокійний. Для мене був як рідний.
Світлана працювала у продуктовому магазині. Андрій із Нового року втратив роботу. Працювати за 1 тис. грн на місяць не хотів. Три тижні тому посварився з дружиною, вдарив її в обличчя. Опісля переїхав до матері.
— Дуже переживав, майже не їв, — каже 60-річна Ганна Печериця, мати Андрія. — Я казала: раз не ладиться, то покинь її. А він: "Я дуже її люблю, і сина люблю. Жити без них не можу". Свєта вспильчива була, криклива, а мій дуже спокійний. Чесно сказать, вона мені зразу не понравилася, але синові я не казала. Думала, якби йому добре було. Але жити не вміли. Грошей не економили, в долгах сиділи. Місяць тому вона відпросилася в баню. Він із дитиною сидів. Тоді подзвонила і сказала, що отдихає, а вночі прийшла п'яна з якимсь сусідом. Він його виштовхав, а її вдарив.
За кілька днів перед загибеллю Андрій зустрівся із Світланою. Родичі думали, що помиряться.
— Есемеску їй писав, що любить, просив пробачить, — каже Наталя Сандовенко. — Просив, щоб вернулася. В городі їх усі бачили. З дитиною гуляли разом. В обнімочку йшли, сміялися, торта купили.
1 квітня матір Оксани поїхала до своїх батьків у село під Монастирищем.
— Мені Андрій зранку дзвонив, — каже Єлизавета Бойко, сестра загиблої. — Допитувався, чи точно мама в село поїхала.
Поховали подружжя в різні дні на різних кладовищах. 4-річного Богдана виховує Оксана Бойко.
3 
1
Коментарі
32