Вранці 10 жовтня російські окупанти масовано атакували Україну. Під удар потрапили населені пункти у 15 областях.
Прилетіли ракети загарбників і в центральну частину Києва. Пошкоджень зазнали десятки житлових будинків, об'єкти критичної інфраструктури, школи, дитсадок, будівлі позашкільної освіти, заклади культури і охорони здоров'я, адмінбудівлі. Постраждав і пішохідний скляний міст, який у народі називають "мостом Кличка". Загинули шестеро людей, а поранення отримали 50, за даними на 10 жовтня.
Кореспондентка Gazeta.ua побувала на місці російського теракту у центрі Києва, щоб поспілкуватися з жителями столиці та дізнатися, як вони оговтуються після моторошної ракетної атаки.
ПЕРШИЙ ВИБУХ
До Парку Шевченка увечері 10 жовтня добираюся маршруткою. Бо метрополітен призупинив рух потягів через повітряну тривогу, а станції працюють тільки як укриття.
Ділянка проспекту, що зазвичай повна автівок, майже пуста. Після ракетного удару люди повтікали із центру міста, зазначає водій буса.
– Не знаю, чи проїду. Перекрито ж усе. Будемо пробиватися якось, – каже шофер, викручуючи кермо однією рукою.
Маршрутка забита пасажирами, які гомонять між собою. Але ближче до місця "прильотів" усі замовкають і зосереджено вдивляються у вікна. Дивуються відсутності людей у місцях, де їх зазвичай найбільше у столиці.
– Я був якраз на перекрьостку, стояв на світлофорі. І тоді стався перший взрив, – згадує водій ранковий рейс до центру. – Сразу звернув у вуличку. Якби тоді не зупинився, то вже б усе мені було…
Біля Володимирського собору працюють поліцейські. Правоохоронці регулюють рух, не дозволяючи автівками проїжджати бульваром Шевченка.
– У нас свєту нема на Академі, а холодильник забитий. Немає як навіть мобільний зарядить, – жаліється одна із пасажирок, виходячи на зупинці.
РОЗБИТА КАФЕДРА
Тротуар місцями загороджений червоними стрічками. Ближче до Київського національного університету ім. Тараса Шевченка під ногами зʼявляється все більше скла. Безлюдну вулицю пронизує гучний гул кранів та вантажівок.
На перетині з вул. Володимирською стоять два жовт і крани. У кошиках біля верхівок дорожніх стовпів перебирають дроти електрики.
Посеред перехрестя у коло стали екскаватори. Площу навколо закрили від перехожих стрічками. Між ними в асфальті можна побачити наслідки ранкового ракетного удару. Видно, як від вирви у кілька метрів діаметром, в різні боки відлетіли шматки дороги та бетону.
Навколо метушаться комунальники у помаранчевих жилетах та патрульні з бронежилетами на грудях. Навколо – жодного вцілілого будинку, фасади побиті осколками. Скрізь розбиті вікна, а їхні пластикові рами подекуди незвично викручені. Це – наслідки вибухової хвилі.
Комп'ютери стояли. Від них нічого не залишилося
– Що з моєю кафедрою? – риторично запитує чоловік у синій куртці, стоячи біля Інституту філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Зізнається, що працює викладачем, але ім'я не називає. – Не пускають усередину…Щось там самостійно прибирають. А у мене там комп'ютери стояли. Від них нічого не залишилося…
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Катівні, всюдисущі букви Z і чітка робота ЗСУ: як Козача Лопань оговтується після звірств росіян
Червоний корпус університету місцями побілів. Фарба на фасаді після вибухової хвилі повідлітала шматками. За розбитими шибками на підвіконнях стоять зелені рослини у горщиках. В будівлі немає працівників – усіх відпустили додому після вибухів.
У парку за памʼятником Тараса Шевченка зібрався натовп. Діти та дорослі стоять біля загорожі й фотографують наслідки прильотів. На великому пошкодженому дитячому майданчику поруч – зібралися волонтери та комунальники. Повітря "розриває" рев болгарки в якомусь із будинків неподалік.
Одна із ракет прилетіла саме у цей дитячий майданчик. Замість пісочниці тепер тут величезна вирва. Біля білої фігури слона, гойдалок і на бордюрах – розкладені товсті уламки російської ракети. Такі ж самі шматки смертоносного заліза валяються і на території навколо епіцентру вибуху.
АТАКА НА КУЛЬТУРУ
Ракетна атака окупантів призвела до пошкодження музею Ханенків – відомого у світі закладу, де презентуються колекції мистецтва Європи, Азії та Давнього світу. Музей був заснований 1919-го. Його назвали на честь колекціонера Богдана Ханенка та його дружини Варвари. Фонди музею зберігають понад 25 тис. предметів. Зокрема, є оригінальні твори живопису європейських майстрів.
Під стінами музею прохід заборонили – можуть посипатись уламки зверху. Частину розбитих вікон уже замінили тонкими листами фанери, що вирізають одразу на місці. Біля входу в заклад знервовано ходить дівчина з коротким кучерявим волоссям. Руками тримає комір чорного пуховика, що розкривається від вітру.
– Я не була тут. Охоронці всередині сиділи, – каже працівниця музею Ольга Носко. – Ми оцінюємо масштаби пошкоджень. Вікна вилетіли, їх зараз закривають. Колекція у нас убезпечена ще з 24 лютогото, у залах її не було і нічого з експонатів не постраждало. Чекаємо, що скажуть відповідні служби. Плюс будемо відкривати рахунок для збору коштів на відновлення
Будівля пошкоджена не критично, додає Носко.
– Ми часто зараз працюємо із дому. Коли ж я це побачила…, – голос Ольги різко переривається, жінка намагається стримати сльози. – Коли побачила фотки музею (після ракетної атаки. – Gazeta.ua), то було дуже боляче. Побачити, що немає усього на звичних місцях – важко. Хоч стіни стоять, але все одно оця близькість небезпеки відчувається. В Україні вже ніхто не в безпеці, доки Росія існує.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Убиті на вулицях, голодні будні та мародерство: які жахи окупації пережив Ізюм
Нас убивають за те, що ми українці
Ракетні удари по цивільній інфраструктурі у годину пік понеділка могла здійснити тільки країна-терорист, додає працівниця.
– Якщо це відсилка на Кримський міст, то це ще жалюгідніше, – іронічно всміхається. – Нас убивають за те, що ми українці.
Про відкриття музею ще говорити зарано, впевнена Ольга. Кімнати всередині прибрали від сміття швидко, однак роботи з відновлення займуть багато часу.
Шматки пошкоджених віконних рам і дверей знесені до сміттєвих баків поруч із закладом. Неподалік розташований кальян-бар. Там стоять троє працівників, п'ють каву та голосно обговорюють російську атаку.
– Ми ще не працювали на той момент, бо в 12 відкриваємся тільки, – каже 34-річний Артем та робить ковток гарячого напою. – Про те, що сталося, дізналися із соцмереж. Ну і по звуках.
– Смотрите, дверь вот так вот стояла. А теперь ее вырвало, – долучається до розмови колега Артема, імені не називає. – То как вы думаете, сильный был взрыв? Там одни, вторые и третьи двери стояли старые. Все вынесло!
Чоловiки приїхали у ресторан, як тільки закінчилася повітряна тривога у місті. Допомагають прибирати в залах.
– Я із сином ішов у дитячий садочок на Борщагівці, – згадує ранок Артем. – Така була волна, шо мене аж шатнуло! Я не бачив вибухів, але добре відчув. Почав відволікати малого. Жінка ж була вдома із донькою. Думала, що ударили по Жулянах. Бо звук був сильний.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Демони у замку, вухатий домовик і привид Сулими: що приховують містичні будинки Києва та який вигляд мають
Розмову періодично перебиває гул робочих інструментів. До заходу сонця працівники намагаються встигнути закрити вікна бару, щоб від вологи та сирості не пошкодились стіни.
– Росіяни просто сц*куни. Вдарили по мирних жителях. Де зараз воюють, а де вони ударили?! Я б хотів, щоб була отвєтка. Щоб кудись в Москву або по мирних городах, – каже емоційно Артем.
Росіяни будуть розказувать, що тут була армія солдат… Це брєд
У будні вранці в парку перед роботою пʼють каву багато містян. Кількість жертв може бути значно більшою, зізнається чоловік.
– Пишуть в ЗМІ, що вісім чоловік померло (міський голова Віталій Кличко увечері уточнив інформацію та повідомив про загибель шести людей. – Gazeta.ua) , але я не вірю в це. Я завжди іду й на лавках багато тут людей сидить. Особливо, коли сонечко світить, – веде далі Артем. – На перехресті (після удару. – Gazeta.ua) лежало тільки четверо. Але ж у машинах ще люди погоріли… Вони ж ніяк би не встигли вибігти. А бачили, яка вирва? А росіяни ж будуть розказувать, що тут була армія солдат… Це брєд, а всі страни слухають.
ОСКОЛКИ НЕ ЗАЧЕПИЛИ
Понад дорогою стоїть легковик сірого кольору із сильно потрісканим лобовим склом. Поруч відриває зубами шматки скотчу 22-річний Костянтин Іваненко у гумових капцях. Намагається склеїти ним скло, аби остаточно не посипалося у салон.
– Це машина мого друга, – не відриваючись від роботи каже чоловік. – Вчора він поїхав на день у Дніпро по справах. Авто ж тільки з ремонту забрав кілька днів тому. Сам живе на Троєщині. Сказав мені: "Поставлю у тебе машину". А отам пролунав вибух, – показує рукою у бік дитячого майданчика Костянтин. – Я одразу подзвонив йому і розказав усе. Його перші слова: "Тільки ж учора помили…".
Іваненко мешкає у будинку неподалік. Із родиною прокинувся близько 7:00, усі сіли снідати. Потім почули перший вибух, згадує чоловік.
– Побігли в укриття, але не встигли вийти. Одразу ж пролунав другий вибух, який вибив нам вікна. Але через те, що ми швидко зреагували – нічого поганого не трапилось. Осколки нас не заділи. Завтра вже приїдуть вікна нам ставити.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Древні скарби, загублені iPhone і надувний чоловік: які секрети приховують підземелля Києва та як туди потрапити
Ми – українці і маємо це пережити
Коли російська армія розпочала повномасштабний наступ, Костянтин був за кордоном, але повернувся у столицю. Жодного вибуху до сьогодні – не чув.
– Це перший раз, але не страшно було. Ми – українці і маємо це пережити. Ракета по місту – неприємно, але це мінус одна, які б могла полетіти на пацанів на фронті, – каже наостанок Іваненко.
– Одні мати в голові, – різко випалює жінка в червоній куртці, яка проходить повз машини з рудим собакою на повідці.
РОСІЯ ПОЖАЛКУЄ
Біля кавʼярень навколо – немає відвідувачів. Усі заклади зачинені, а у ресторані під коричневою стріхою за вибитими вікнами видно, як по залу розлетілися деревʼяні меблі. Кіоск під сходами "латає" картонними листами чоловік у синій футболці.
На друзках від пляшок та розкиданих паперових стаканах неподалік стоїть рудоволоса жінка. Прибираю у закладі після вибуху, каже 26-річна Ірина.
Робоча зміна у неї мала розпочатися о 7:30. Жінка вранці їхала на роботу.
– Їхала на трамваї з Борщагівки і тут він зупиняється, бо тривога почалась, – згадує киянка. – Зазвичай у такий час я пересідаю на маршрутку, але якраз цього разу не було готівки з собою. Якби не це, то була б тут під час удару. Коли побачила це все, то дійшло – щось мене врятувало.
Про вибух Ірина дізналася з новин. Пізніше відео та фото працівники почали надсилати у робочих чатах. Зовні кіоск не постраждав, однак всередині та з полиць на підлогу попадав увесь товар, а пляшки розлетілися на осколки. Могло б убити або поранити, якби була тут, розмірковує жінка.
Могло б убити або поранити, якби була тут
– Тепер точно не буду ігнорувати сигнали тривоги, одразу йтиму в метро. Бо раніше стояли і працювали далі, хоча ніхто не змушував, – розмову перериває потріскування кондиціонера над дверима. Жінка стає ногами на липкий стіл, залитий фруктовими та ягідними сиропами, і вимикає зламаний апарат з розетки. – Ще не хватало замикання! Росія пожаліє про це!
Комунальники на вул. Володимирській продовжують ремонтні роботи – вигрібають уламки з вирви, лагодять лінії електропередач. До дороги зі стовпів звисають дроти, вже встигли встановити нові світлофори на перехресті.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Київ після ракетних ударів: як приходять до тями жителі розбитих багатоповерхівок та в яких умовах живуть
Зі шлангу асфальт поливають водою, а далі щітками змивають бруд у каналізаційні стоки. У вікнах без скла видно, як на вишуканих люстрах загоряються жовті лампи. Люди продовжують жити, незважаючи ні на що.
5 
1
Коментарі