Привіт, кумо! Чого всі мої родичі мають моду помирати в мороз? Коли не стало нашої бабусі Галі, в Україні було мінус сімнадцять. Ми вдяглися у що було і поїхали в село Лазірки на Полтавщині на похорон.
Цвинтар називається "старий", бо там ховають тільки тих, хто має місце поруч із родичами. Свята вода замерзала у батюшки на кропилі. Я задубіла, як німець під Москвою, і на нього була схожа: довелося підперезатися шарфом, а під чорну хустку надіти в"язану шапку. А люди поважно стояли в кожухах і валянках, хитали головами і згадували діда з бабою. А нам із сестрою все лізли в голову згадки, пов"язані з харчами: то як бабуся робила велику виварку вінегрету, що стояв у сінях, здавалося, всю зиму. То який у неї був добрий борщ, із настоящим (наголос на О) квасом із того буряка, що з кільцями. Такого борщу тепер у всьому світі нема. То як дід качав мед зі своєї пасіки, його кусали бджоли, а він тільки чмихав. То як він привозив нам на велосипеді по мішку гороху "від зайця", а іноді сердився на козу, що мало дає молока. Чого воно лізло в голову? Бабуся ж багато нам порозповідала і про Сталіна, і про війну, і про "пролетарію прокляту". А згадувалося те, що ми любили малими.
Довелося підперезатися шарфом
Коли я вже промерзла наскрізь, а люди ще пили за Царство небесне і говорили, ми пішли розім"ятися по леваді. По ній діти, років по шість, ішли додому. Аж раптом хтось із них підсковзнувся і впав. Миттєво вони розгребли сніг і знайшли там замерзлу калюжу. Тут же вистроїлася черга ковзатися. Малеча сміялася й раділа так, що я ледве втрималася, аби також не стати в ту чергу. Якби бабуся була жива, вона б дозволила. Але вона померла. Хтозна, може, після смерті людям дають знову стати малими і гратися? Може, саме тому мої родичі помирають у морози, аби поковзатися на льоду?
1 
1
Коментарі