Канава

Привіт, кумо! Тобі хотілося колись провалитися крізь землю?

Я сьогодні заблукала в незнайомому районі. Сонце приємно світило, цвіли цикламени, я забула, куди йшла. Незнайомий чоловік запропонував допомогу. Різке, незвичне січневе сонце впало на його обличчя, і я побачила такі величезні мішки під очима, що від них аж упала тінь. "Де гроші? В мішках. А мішки? Під очима". Оце, мабуть, мужик бухає! Він показав, де метро, засунув руки в кишені кашемірового пальта й пішов. Мені стало соромно. І я згадала випадок, що трапився років сім тому.

Ми шукали цікаву і обов"язково незвичну людську історію для телепрограми. Якась богомільна жіночка — здається, бухгалтерка — розповіла про їхнього пастора. Церква була із якихось нових. Пастор, сказала вона, одружився з п"яницею, бомжихою, витяг її з канави, відмив, вилікував від цирозу печінки, а тепер женився. Вся церква про це гуділа.

Пастор вилікував її від цирозу печінки

Я прийшла в їхню затишну квартиру, познайомилася з дружиною пастора. Під її очима були отакі самі мішки. Вона налила мені пахучого чаю з меліси. Подружжя аж променилося, дивлячись одне на одного, вона ласкаво мені усміхалася й підливала чаю. У мене всередині аж вузлом усе зав"язувалося, так не хотілось питати її про той цироз.

— Так, я двадцять год проробила на хімічному підприємстві, — сказала вона. — Це було страшне! Там і захворіла. І перший чоловік мій там робив, царство Небесне. Через хворобу ми й весілля з Петром перенесли...

Я доїла печиво, набрехала, що прийду в їхню церкву, і втекла звідти. Від сорому за себе, за бухгалтерку, за їхніх парафіян, за всіх пліткарів, які зі зла чи від нудьги поселили цю милу жінку в канаву з алкоголічним цирозом, мені хотілося провалитися крізь землю. Я досі не можу згадати: бовкнула тоді про канаву чи ні.