Привіт, кумо! Ти знаєш, що тиждень тому пограбували нашу хату. Кілька днів минули у розмовах із поліцією, страховою компанією. Та знайшла якийсь замок, від якого ми й ключа не мали, і тепер затискає гроші, бо він не був закритий. Тиждень я думала, що втратила половину нового роману, потім знайшла. Але найбільше запам"яталася розмова зі знайомою, якій я поскаржилася, що пропали комп"ютери і фотокамери. Вона щиро поспівчувала:
— Це жахливо, коли отак грабують серед ночі, хтось чужий ходить біля тебе, сплячої...
— Та ні, нас не було вдома, ми ночували у приятеля, — відповіла я.
— Усе одно. Навіть не стільки шкода речей, як душевного покою, — продовжувала знайома.
— Та я ніби особливо й не переживаю.
— Найгірше буде ночами, коли ти прислухатимешся до кожного звуку, не зможеш заснути ні на мить. Потім зранку тобі, змученій, іти на роботу...
— Та й зі сном поки що проблем не виникало, — знизала плечима я.
Миюся я рівно стільки ж, як раніше
— Це поки чоловік удома. А як він поїде у відрядження, і піде дощ, то кожна краплина тобі здаватиметься, як ніби хтось лізе до хати!
Я уже її не перебивала. А вона протяжливо і довго, як слово о полку Ігоревім, віщала про моє відчуття зґвалтованості після пограбування, про те, як мені постійно хочеться митися, як противно торкатися до предметів у хаті, до якої хтось удерся...
Не знаю, може, зі мною щось не так, але мені не страшно і не противно. І миюся я рівно стільки ж, як раніше. Невже варто втрачати спокій і сон тільки через те, що у мене якась потвора поцупила роман? Та хай він ним подавиться. Звісно, ми тепер навчені і закриваємося на багато замків. Бо справді, якби я побачила чиюсь пику з ліхтариком посеред ночі, то була б прикро вражена. Але труситися від страху авансом? Фіг вам.
1 
1
Коментарі