На фото 1962 року Євгенія та Борис Шевченки із трирічним сином Ігорем у своєму будинку на Дублянщині в Полтаві. За чотири роки до цього знімку пара одружилася.
— Із Борисом ми жили на сусідніх вулицях, навчалися в одному класі, — розповідає Євгенія Шевченко, 71 рік. — Після закінчення семирічки нас перевели в іншу школу. Я опинилася у 8-А класі, Борис — у 8-Б. Він мені портфель носив, проводжав додому. Тоді ми й стали по-справжньому зустрічатися.
Після школи Євгенія вступила в Харківський фізкультурний технікум. Бориса забрали в армію.
— Я його весь цей час чекала. Ми писали один одному листи мало не щодня, — згадує жінка.
Після технікуму Євгенія працювала вчителем фізкультури. Із 1964-го була тренером із плавання в басейні "Дельфін" у Полтаві. За більш як 40 років навчила плавати кілька тисяч дітей. Борис після армії був тренером із хокею на Полтавському паровозоремонтному заводі. Його команда була багаторазовим чемпіоном області. Потім чоловік працював майстром у ливарному цеху.
— До весілля ми довго зустрічалися, — згадує жінка. — Якось чоловік моєї сестри каже Борисовому батьку: "Степане, довго твій син буде до нашої Жені ходити? Може, вже треба було б і поженитися? Ще хтось випередить!" Тоді його батьки прийшли до моїх свататися. 29 серпня 1958-го ми одружилися.
Через рік 3 вересня в подружжя народився син Ігор. Ще через сім — донька Олена. Нині в Шевченків четверо онуків і правнук.
— У нас завжди були гарні стосунки, — каже Євгенія Василівна. — Бути з іншим у мене ніколи не виникало бажання. Від нього ніколи поганого слова не чула. У міцних відносинах головне любити та вірити одне одному.
6 
35413
Коментарі