Збройний заколот у Росії: режим Путіна дедалі слабшає

В умовах продовження Росією повномасштабної війни проти України важливе значення для нашої держави має внутрішня ситуація у країні-агресорці. Саме від цього залежить те, чи зможе вона і у яких формах проводити свою агресивну політику на українському напрямі у подальшій перспективі. Виявлення таких можливостей Росії дозволить Україні приймати адекватні рішення щодо протидії противнику.

Наразі у наведеному контексті найбільш показовою подією стала демонстративна військово-політична акція власника ПВК "Вагнер" Євгена Пригожина та підпорядкованих йому збройних формувань 23 червня 2023 року, яка була названа керівництвом РФ "спробою військового заколоту та насильницького захоплення влади в країні".

Обставини згаданої події добре відомі. Тому не будемо зупинятися на них. Натомість зосередимо увагу на причинах відкритого збройного виступу Пригожина і ПВК "Вагнер" проти правлячої верхівки РФ разом із визначенням наслідків їх дій для Росії і України. Оцінки з наведених питань також неодноразово давалися різними політиками та експертами. Разом з тим, між ними існують суттєві розбіжності, а самі вони мають досить неоднозначний характер, що ускладнює правильне розуміння ситуації.

То що відбувається в Росії і чого нам чекати далі?

Спочатку розглянемо основі версії причин бунту Пригожина при підтримці найманців його ПВК, які вже наводились в інформаційному просторі Росії, України та інших країн. Насамперед, серед них називають:

- гострий конфлікт між Пригожиним та керівництвом МО РФ через взаємні звинувачення сторін у невдачах на фронті та намаганнях приписати собі досягнуті "успіхи";

- наміри державного керівництва Росії та командування ЗС країни централізувати управління регулярними військами і збройними формуваннями різних приватних організацій, що викликає опір їх власників;

- особисті амбіції Пригожина, який прагнув і, очевидно, продовжує прагнути підвищити свій статус у Російській Федерації до рівня її диктатора чи, принаймні, керівника силового блоку країни, всупереч інтересам діючої правлячої верхівки;

- намагання певних політико-олігархічних кіл у вищих ешелонах російської влади усунути Путіна, оскільки його політика вже напряму суперечить їх інтересам;

- спроби самого Путіна створити привід для проведення "чисток" у його оточенні та правлячих структурах Росії. А також зміцнення владної вертикалі в країні.

Всі ці версії можуть мати місце, що засвідчують сучасні російські реалії, якими би химерними вони не здавалися всім нормальним людям зі здоровим глуздом. Так:

- між Пригожиним та міністром оброни РФ Сергієм Шойгу і начальником Генерального штабу Валерієм Герасимовим дійсно існує гостра взаємна неприязнь. Причому, суперечності сторін стосуються не тільки їх досягнень в отриманні "успіхів" на фронті та відповідальності за невдачі в ході бойових дій, але і боротьби за фінансові та інші ресурси, які виділяються державою на війські цілі. Не виключається також і можливість перетину бізнесових інтересів Пригожина та керівництва МО Росії. Тим паче, що напередодні "вагнерівського" бунту вони перейшли від взаємних публічних брутальних звинувачень до збройних сутичок між підпорядкованими їм підрозділами;

- амбіції Пригожина справді вийшли за всякі розумні межі, що показали як його виступи на підконтрольних йому ресурсах в інтернеті, так і ультимативні вимоги до вищого державного керівництва РФ стосовно зміни командування збройних сил і видачі йому Шойгу та Герасимова. І це ще були відносно помірковані прояви пригожинського характеру, хоча ніхто інший нічого подібного собі дозволити не міг. Бо ніхто і не мав такої ПВК, яка була у нього і з такою силою, яку вона мала. А, відтак, амбіції Пригожина вийшли на якісно новий рівень і у кінцевому підсумку вилились у форму "маршу справедливості" на Москву з усіма ознаками збройного заколоту. Він же і не приховував своїх цілей щодо зміни влади в країні. При цьому Пригожин та його бойовики не тільки пішли на захоплення військових об'єктів у містах Ростов-на-Дону та Воронєж, де їм ніхто не чинив опір, але і не побоялися вступити у збройні сутички з підрозділами Росгвардії, які намагалися перешкодити їх руху. А ще збили п'ять вертольотів та літак ЗС РФ;

- путінська війна проти України реально призводить до все більш негативних наслідків для Російської Федерації та її політико-олігархічних кіл, які втрачають свої статки через західні санкції. Водночас, це обумовлює поглиблення розколу в оточенні Путіна та правлячій верхівці Росії між тими, хто вимагає продовження "спеціальної військової операції" в Україні до "переможного кінця" та тими, хто виступає за необхідність досягнення певних компромісів з Україною та Заходом.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Наслідки аварії на ЗАЕС можуть бути важчими, ніж в Чорнобилі" – до чого готується Росія

Як перша, так і друга групи, невдоволені Путіним та керівництвом МО РФ, які не можуть ні добитися рішучих успіхів у війні проти України, ні перейти до інших — невійськових методів досягнення російських цілей щодо неї. Внаслідок цього, вони з високою ймовірністю шукають можливості заміни Путіна на іншу людину, спроможну вивести ситуацію з нинішнього тупикового положення в ту чи іншу сторону. Одним із таких шляхів і могло бути обране залучення Пригожина та його ПВК до здійснення військового заколоту в країні та повалення режиму Путіна. Причому, його дії скоріш за все мали підтримати і ряд осіб зі складу командування силових структур РФ, які пов'язані з російськими олігархами та мають підпорядковані їм підрозділи. Тісні зв'язки з низкою політиків і олігархів підтримував і сам Пригожин, що створювало сприятливі умови для реалізації подібних планів;

- Путін, як колишній співробітник та керівник органів державної безпеки країни, а також людина з великим досвідом політичних інтриг та боротьби, не міг не знати фактів поширення невдоволення його політикою у правлячій верхівці Росії та можливості змови проти нього. Саме для виявлення таких змовників і отримання підстав для їх усунення із владних органів та великого бізнесу Путін і міг організувати підконтрольний йому військовий заколот в країні. Крім того, це б дозволило йому звинуватити у бездіяльності та змінити керівництво силових структур країни, яке не змогло реалізувати його плани щодо швидкого захоплення України без надмірних негативних наслідків для Російської Федерації, особисто для нього та олігархів із його оточення. При цьому Путін міг досягти відповідних домовленостей з Пригожиним або використати його втемну через третіх осіб. Разом з тим, такий варіант є малоймовірним, оскільки ситуація могла вийти з-під контролю Путіна, а реальний розвиток подій вже завдав шкоди його репутації;

 

- масштаби та висока організованість бунту Пригожина та ПВК "Вагнер" виключають можливість його спонтанного виникнення. Він готувався певною групою людей на вищому державному рівні, а Пригожин був лише виконавцем їх планів.

Незважаючи на різний зміст розглянутих аспектів, вони тісно стикуються між собою, що дозволяє зробити припущення щодо ймовірного сценарію розвитку ситуації довкола бунту Пригожина та його ПВК "Вагнер". Зокрема:

- після фактичного провалу наступу ЗС РФ, який був розпочатий на початку поточного року, більшість правлячої верхівки та політико-олігархічних кіл Росії остаточно впевнились у неспроможності Путіна забезпечити виграш у війні з Україною. Виходячи з розуміння даного факту певна група осіб з числа високопосадовців та представників великого бізнесу прийняла рішення щодо усунення Путіна від влади або створення умов для цього шляхом радикального послаблення його позицій. Досить очевидним є те, що робився розрахунок також і на поширення антипутінських настроїв у російському суспільстві через затягування війни та її негативні наслідки;

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Друга битва за Донбас: хто її виграє

- в рамках практичної реалізації наведеного плану була розпочата підготовка військового заколоту, який мав на меті повалення режиму Путіна або започаткування такого процесу. А його головним виконавцем був визначений Пригожин як сильна особистість з великими амбіціями, який мав у своєму розпорядженні потужне військове з'єднання з бойовим досвідом та не боявся виступити проти Міністерства оборони, Росгвардії та, навіть, самого Путіна. При цьому, після досягнення цілей військового заколоту Пригожин міг бути приведений до влади або фізично ліквідований з його заміною на більш поміркованого політика. Водночас проводилась робота з представниками керівництва силових структур Росії в інтересах схилення їх до переходу на бік Пригожина;

- по завершенню підготовчих заходів була спровокована низка резонансних конфліктів між Пригожиним та вищим командуванням ЗС РФ, що і створило привід для початку військового заколоту 23 червня. На першому етапі він мав успіх, показав підтримку заколотників значною частиною населення, а також засвідчив неспроможність ЗС РФ та Росгвардії запобігти діям збройних формувань ПВК "Вагнер" у периферійних регіонах країни. Разом з тим, по мірі просування "вагнерівців" до Москви урядові війська почали нарощувати опір, що створило небезпеку виникнення широкомасштабної громадянської війни в Росії з непередбачуваними наслідками, в тому числі для самих заколотників;

- з урахуванням такої загрози, лідери заколоту та представники найближчого оточення Путіна, які залишилися вірними йому, розпочали проведення переговорів при посередництві самопроголошеного президента Білорусі Олександра Лукашенка. За їх результатами були досягнуті відомі компроміси, які з однієї сторони передбачали повернення підрозділів ПВК "Вагнер" до польових таборів, а з іншої — відмову влади від їх переслідування за участь у заколоті. Була закрита також карна справа щодо Пригожина, а сам він відправлений до Білорусі.

Не дивлячись на нібито провал заколоту, він вже має ряд знакових наслідків для Росії, України і світу, які можуть набути ще більшої гостроти. Так:

- наочно підтверджена відсутність єдності у російському суспільстві, яке не тільки не згуртувалося довкола режиму Путіна, але і почало відторгати його;

- створений прецедент можливості збройного повстання проти чинної влади Росії без усяких наслідків для його учасників. Він неодмінно буде повторений, оскільки жодна з проблем, які привели до бунту ПВК "Вагнер" не може бути вирішена без зміни правлячої верхівки країни;

- режим Путіна стає все більш слабким та втрачає важелі впливу на ситуацію в Росії. Це відкриває шлях до розвитку деструктивних процесів в країні аж до її розпаду. Водночас стають цілком реальними загрози громадянської війни в Росії, дезінтеграції її економіки, виникнення масових потоків біженців, а також втрати військовим командуванням РФ контролю над озброєннями, включаючи ядерну зброю;

- повністю зникли перспективи будь-яких переговорів з путінською владою, оскільки вона не може гарантувати їх виконання. Те ж саме стосується і сподівань на можливість припинення війни Російської Федерації проти України політичними методами;

- деморалізується особовий склад силових структур Росії, що може позначитись і на їх здатності до ефективних бойових дій на фронті в Україні. Поряд з ними деморалізуються також і колаборанти на окупованих українських територіях. Це полегшує вирішення проблеми відновлення територіальної цілісності України.

Загалом, процеси які відбуваються в Росії, відповідають інтересам України. В той же час, вона може зітнутися з новими проблемами, пов'язаними з ймовірним розпадом Російської Федерації.

×